ошийник

Значення в інших словниках

1. ошийник — оши́йник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. ошийник — -а, ч. 1》 Ремінець із застібкою, що його надівають на шию тварини. 2》 розм., рідко. Те саме, що потиличник. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ошийник — ОШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (О. Донченко); Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення (О. Гончар). 2. розм., рідко. Те саме, що поти́личник. Словник української мови у 20 томах
4. ошийник — УДА́Р по чому, у що, чим, без додатка (різкий сильний поштовх кулаком, рідше ногою, коліном, спрямований на людину, частини її тіла), СТУСА́Н, ТУСА́Н розм., ТАСУ́Н розм., ШТОВХА́Н розм., ШТОВХАНЕ́ЦЬ розм., ШТУРХА́Н розм., ШТУРХАНЕ́ЦЬ, БУХА́Н розм. Словник синонімів української мови
5. ошийник — Оши́йник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. ошийник — ОШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (Донч., VI, 1957, 203); Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 13). 2. розм., рідко. Словник української мови в 11 томах
7. ошийник — Ошийник, -ка м. Подзатыльникъ. За кожним ступнем брав по парі ошийників, а тамті два, що вели, дали ще по одному, що аж носом запоров у сінці. Св. Л. 298. Словник української мови Грінченка