панотець

БА́ТЬКО (чоловік стосовно своїх дітей), ТА́ТО розм., БА́ТЯ розм. рідко, ОТЕ́ЦЬ уроч., діал., НЯ́НЬО діал., НЯ́НЬО діал., НЯ́НЬКО діал.; ПАНОТЕ́ЦЬ заст. (з повагою). Батько сількора Василя, середняк Опанас Трубенко, був людиною неквапливою (О. Довженко); — Вже десятий місяць твоєму козакові. "Мамо" вимовляє, а коли б ти був, говорив би й "тато" (М. Стельмах); — Він під вишнею свою копійку закопав, — пояснив Іван, одягаючись уже в школу. — А батя там яму викопали (П. Панч); Добре дітям, доки в них Є отець і мати. Та Василько — сирота — Мусив бідувати (Д. Павличко); (Бабуся:) А неньо ваш туди іти не буде. Він має повернути з того боку (П. Воронько); Няньку-у! — Няньку-у! — гукав Петрик на батька, що далеко вирвався вперед (І. Чендей); — Шли, князю, старостів! Нехай вони передніше поговорять з моїм панотцем. А я вже аж потім скажу своє слово, — сказала Гризельда (І. Нечуй-Левицький).

БА́ТЬКО (ужив. при ввічливому звертанні до чоловіка літнього віку), ПАНОТЕ́ЦЬ заст. , Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш (Т.Шевченко); (Матрона (до старого патриція):) Подивись лишень, панотче, — се що за знак? (Леся Українка).

ПАН (у формі ввічливого звертання, при називанні), ДОБРО́ДІЙ, МОСЬПА́НЕ невідм. заст. (при звертанні); ПАНОТЕ́ЦЬ заст. (щодо старих чоловіків). — Роздягайтесь, панове молодці, та сідайте на покуті за столом. Ви мої любі гості, — сказав Супрун до старців (І. Нечуй-Левицький); Увійшов (дід Грива) у світлицю, вклонився пану сотнику да й каже: — Добридень, добродію! — А сотник йому: — Здоров, добродію! — бо вони один одного звикли добродіями величати (П. Куліш); Заманулося комусь похворіти, — лягай, мосьпане, до лікарні на біле простирадло, лежи й грейцара не плати (Ю. Яновський); — Добрий вечір, панотче, — привітав Грицько Гаманюк господаря (М. Ю. Тарновський).

СВЯЩЕ́НИК (служитель культу православної та греко-католицької церкви). ПІП розм., ПАНОТЕ́ЦЬ розм., БА́ТЮШКА розм., ІЄРЕ́Й церк., ПРОТОІЄРЕ́Й церк., ПРОТОЄРЕ́Й розм., ПРОТОПІП церк., ПРЕСВІ́ТЕР церк., ПА́СТИР заст. книжн.; ДУХІВНИ́К (священик, у якого хто-небудь постійно сповідається), СПОВІДА́ЛЬНИК, СПОВІ́ДНИК, СПОВІДА́Ч рідше; ПРО́БОЩ церк., ПА́РОХ діал. (парафіяльний священик); КСЬО́НДЗ, КАНО́НІК (католицький); ПА́СТОР (протестантський); МУЛЛА́ (ісламський). Священик одчинив царські врата, почав кадити по церкві (І. Нечуй-Левицький); Вже кілька днів попи у великодніх золотистих ризах правлять молебні над криничкою (М. Стельмах); Князь і княгиня, верховні духовні ієреї церкви, мужі київські старші й молодші стали на заборолі (П. Загребельний); Панотець уважно вислухав його (М. Коцюбинський); Сказала (Маруся) о. Василеві; гадала, що він, як пастир духовний, прийме цю вість близько до серця (Г. Хоткевич); Тринадцять років (П. Тичини) пройшли за похмурими монастирськими стінами під суворим наглядом духівників (з журналу); Коли парафіяни довідались, якого дістали пароха, то зачали відказувати (Лесь Мартович).