патякати

БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл., ШКАБАРЧА́ТИ зневажл., СЛЕБЕЗУВА́ТИ (СЛЕБІЗУВА́ТИ) розм., МАРНОСЛО́ВИТИ рідше, ГАЛА́КАТИ розм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИ діал.; ТЕРЕВЕ́НИТИ зневажл., ЛЕПЕТА́ТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИ розм., БАЛАГУ́РИТИ розм. рідше, ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИ розм. рідше (пересипаючи мову жартами); ПРОСТОРІ́КУВАТИ (ПРОСТОРІ́КАТИ) розм., РОЗБАЛА́КУВАТИ розм., РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИ розм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі — Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він (сторож), поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); — Мені ще мати, коли я маленьким був, казала — не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову (бурсаки), дошукуючись — де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); — Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, — настрашеним голосом просив Джмелик. — Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє (Богдан Михайлович), аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); — Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті (парубки) було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). — Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.

ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. — Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха (дівчина) приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів'я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); — Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); — Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); — Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); — Годі, братця, не знать що торочити, — образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). — Пор. 1. базі́кати.