печалитися

СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал.; НУДЬГУВА́ТИ, СКУЧА́ТИ (за ким-чим, без кого-чого і без додатка — сумувати без когось, чогось). — Не сумуй. Чи що тебе мучить? Скажи відверто: що тобі в нас не так? (О. Гончар); Христя сумувала, журилася, а часом сама гірко плакала (Панас Мирний); Печалиться й печалиться чогось дівчина. Уже б і заміж пора йти, але не виходить, хоч і траплялися добрі люди (М. Стельмах); Це була їхня (старих) звичка: коли одне смутилося, друге обов'язково мусило розважати (Ю. Яновський); Чом тобі хоч вітер не розкаже, Як тужу я й плачу? (А. Кримський); — Ти вже й так змарніла на виду: усе журишся, все смуткуєш та плачеш (І. Нечуй-Левицький); Мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки, але так сумно, якби банували за молодим віком (В. Стефаник); — Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (І. Нечуй-Левицький). — Пор. засмути́тися, 1. нудьгува́ти.