поблідлий

ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В. Кучер); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (П. Колесник); — Терпітиму, — каже (Галя), дивлячись на його обличчя, збіліле, хмуре, із жалем та неспокоєм (Марко Вовчок); На їхніх сорочечках гойдається кривавий відблиск, на їхніх побілілих обличчях ворушиться жах (М. Стельмах); Він побачив пополотнілі обличчя друзів (Н. Рибак); По Грицевому сполотнілому обличчі пробігла легенька усмішка, ясна цяточка відбитого щастя затремтіла в його широких очах (Д. Бедзик); Люба прийняла на свої руки бідну Іваниху з помертвілим лицем (Олена Пчілка). — Пор. 1. бліди́й.

ТЬМЯ́НИЙ (про світло, вогонь тощо — неяскравий), ТУМА́ННИЙ, БЛЯ́КЛИЙ, БЛІДИ́Й, БЛІДНИЙ розм., СКУПИ́Й розм., ПРИМА́РНИЙ розм., ТЬМА́ВИЙ розм., ТЕ́МРЯВИЙ розм., ТУ́СКЛИЙ розм., МЕ́РХЛИЙ розм.; НЕ́МІЧНИЙ, МЛЯ́ВИЙ (ледь помітний); ЗБЛЯ́КЛИЙ, ПОБЛЯ́КЛИЙ, ПРИБЛЯ́КЛИЙ, ПОБЛІ́ДЛИЙ, ПОТЬМЯНІ́ЛИЙ, ПОМЕ́РКЛИЙ, ПОМЕ́РХЛИЙ (який утратив яскравість); ПІДСЛІ́ПУВАТИЙ розм., ПОСЛІ́ПУВАТИЙ розм. (який є джерелом неяскравого світла). Шлях до залізничної колії був ледве освітлений тьмяними вогнями станції й заводу (Ю. Шовкопляс); Над Петербургом туманний місяць недбало розсівав своє багатство (М. Стельмах); Хмари спливли за вершини Казбека і затьмарили місяць. Зникло блякле, тремтливе світло зірок (В. Собко); Місяць блідий крізь туман прозира (І. Франко); І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко); (Іфігенія:) Я сидітиму перед скупим багаттям Недужа тілом і душею хвора (Леся Українка); В примарному світлі свічки його обличчя здавалось зовсім чорним (Ю. Бедзик); При тьмавому світлі, що йде з вікон штабної хатини, видно виступаючі з темряви запінені кінські морди (О. Гончар); При темрявому світлі від маленької лампочки його обличчя здавалося ще блідішим, ще мертвішим (Б. Грінченко); Тусклий каганець не міг продертися через темряву по кутах (В. Стефаник); На заході виприснуло з хмар зимове сонце.. Немічне його проміння золотило сніг (О. Донченко); Десь далеко на сході жевріє обрій поки ще млявим, світанковим вогнем (Н. Рибак); Хоч зорі вже погасли, та маячить і досі побляклий, ущерблений місяць (А. Шиян); Було вже, певне, зовсім над ранок. Поблідла місячна скибка висіла низько над сірим імлистим обрієм (В. Козаченко); Ще де-не-де снували своїми легкими човниками бакенщики, гасили померхлі, вже ледве помітні сигнальні вогні (О. Гончар); В залі міського голови, освітленій підсліпуватою лампою, старшини сиділи на стільцях попід стінами, звісивши патлаті голови (П. Панч). — Пор. неяскра́вий.