1. Словник української мови в 11 томах

поблідлий

ПОБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поблі́днути.

— Я й у горішній вітер повертався з моря, — ображається рибалка, але нахиляється над веслами, ховаючи своє поблідле відразу обличчя (Ю. Янов., II, 1958, 58);

Він [світ] одразу потемнів у моїх очах, коли я опинився перед поблідлою од страху і гніву матір’ю (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 12);

// У знач. прикм.

Швидко він вертався назад, похмурий, поблідлий і тіпався увесь (Мирний, IV, 1955, 198);

— Стій, — перервав говіркого діда Яць і зиркнув на поблідле обличчя малого Івана (Кол., Терен.., 1959, 14);

Було вже, певне, зовсім над ранок. Поблідла місячна скибка висіла низько над сірим імлистим обрієм (Коз., Листи.., 1967, 16).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поблідлий — поблі́длий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. поблідлий — див. блідий Словник синонімів Вусика
  3. поблідлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побліднути. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. поблідлий — ПОБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до поблі́днути. – Я й у горішній вітер повертався з моря, – ображається рибалка, але нахиляється над веслами, ховаючи своє поблідле відразу обличчя (Ю. Словник української мови у 20 томах
  5. поблідлий — ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В. Словник синонімів української мови
  6. поблідлий — Поблідлий, -а, -е Поблѣднѣвшій. Чорняві хлопченята потомлені, поблідлі. МВ. І. 45. Словник української мови Грінченка