побліднути

ПОБЛІ́ДНУТИ, ну, неш, док.

1. Стати блідим, блідішим.

Його губенята поблідли, очі витріщилися (Фр., IV, 1950, 30);

Федот поблід, міцно схопив Прокопа за руку (Тют., Вир, 1964, 236).

Поблі́днути, як кре́йда (полотно́, стіна́ і т. ін.) — стати, зробитися дуже блідим; дуже збліднути.

Василь Семенович поблід, як крейда (Мирний, І, 1949, 303);

— Ти поблідла, як полотно (Л. Укр., III, 1952, 685);

Він так і стрепенувся, поблід, як стіна (Кв.-Осн., II, 1956, 356).

2. тільки 3 ос. Втратити яскравість забарвлення; потьмяніти, поблякнути.

[Олеся:] Пташки в саду вже не щебечуть, лист на дереві поблід (Кроп., II, 1958, 331);

Вітер ущух, погасли привітнії зорі, поблідла блакить нічна (Дн. Чайка, Тв., 1960, 205);

Сніг лежить золотими буграми, Білі зорі і місяць поблід (Мас., Побратими, 1950, 130).

3. тільки 3 ос., перен. Втратити яскравість, виразність.

Однак надія на панство [у Семена] трохи поблідла, а охота до вчиття й геть-то зменшилась (Коцюб., І, 1955, 101);

Поблідли давні ідеали, Розвіялись чарівні сни! (Фр., X, 1954, 197).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me