поборгувати

ПОЗИЧА́ТИ (брати щось у борг, у тимчасове користування в кого-небудь), ПОЗИЧА́ТИСЯ розм., БОРГУВА́ТИ, БРАТИ, ПЕРЕХО́ПЛЮВАТИ розм., ЗАЗИЧА́ТИ діал. — Док.: пози́чити, поборгува́ти розм. узяти (взя́ти), припози́чити розм. перехопи́ти, зази́чити. До його приходили позичати грошей, і він помагав товаришам потроху (Б. Грінченко); Як була з турками війна, у нашого царя недостало грошей. Він почав позичатися по купцях (Збірник "Україна сміється"); Брав — не пишався, верни — не встидайся (прислів'я); Був він.. лихварем, в якого завжди можна було перехопити сотню або тисячу — під п'ятдесят процентів місячних (Ю. Смолич); — Ті гроші, що твій чоловік зазичив у Загнибіди, хай дочка одслуже (Панас Мирний).

ПОЗИЧА́ТИ (давати щось у борг, у тимчасове користування кому-небудь), БОРГУВА́ТИ розм., ВИЗИЧА́ТИ заст., ЗИ́ЧИТИ діал.; РОЗПОЗИЧА́ТИ, РОЗЗИЧА́ТИ (РОЗЗИ́ЧУВАТИ) рідше (багатьом). — Док.: пози́чити, поборгува́ти, ви́зичити, розпози́чити, роззи́чити. У отця Сидора легше розжитись під скрутну руку, він охоче позичає навіть гроші (О. Донченко); Гроші він як було в кого позичав, то завжди справно платив, тим купці охоче боргували йому під невеликий процент які завгодно суми (переклад М. Лукаша); А людям хто ж зоре? Чи ж визичить граф машини? Визичить — якщо люди задурно орати підуть (Ю. Смолич); Є в нас у місті каса, що зичить людям гроші (Лесь Мартович); Гроші тато людям розпозичили та й нема, а оце б треба (Б. Грінченко); Як хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз "скупий" (О. Кобилянська).