повадка
ЗВИ́ЧКА (певний спосіб дії, життя, манера поведінки і т. ін., що стали звичними, постійними для кого-небудь), ЗВИ́ЧАЙ рідше, ВДА́ЧА, МО́ДА, ПРИВИ́ЧКА розм., НА́ВИЧКА розм., ПОВА́ДКА розм., ЗАВИ́ЧКА діал., ЗВИЧА́ЙКА діал. Довголітня самотність виробила в Клавди звичку розмовляти сама з собою (Ірина Вільде); На цій отомані спав.. панотець по обіді. Мав звичай лягати з чобітьми (Лесь Мартович); Він уже в крові носив столітню привичку влади над людьми; вона, ця власть карати й милувати, влила ще в душу його предків краплю отрути (Г. Хоткевич); Любили (солдати) князя й за те, що він приніс у Другу армію суворовські навички і погляди (П. Кочура); — То в неї тільки повадка така — сльозами доймати (Панас Мирний); Ганна ніяк не могла погодитися з деякою Гордієвою завичкою поводитися з нею (Б. Грінченко); — Поставте статуетку! Що за міщанська звичайка, вічно крутить щось в руках? (Леся Українка).
Значення в інших словниках
- повадка — пова́дка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- повадка — [повадка] -дкие, д. і м. -адз'ц'і, р. мн. -док Орфоепічний словник української мови
- повадка — -и, ж., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повадка — Поведінка, звичка, див. поводження Словник чужослів Павло Штепа
- повадка — ПОВА́ДКА, и, ж., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки. – Та то в неї тільки повадка така – сльозами доймати (Панас Мирний); Були в чабанів свої, тільки їм властиві повадки, звичаї (О. Словник української мови у 20 томах
- повадка — ПОВА́ДКА, и, ж., розм. Звичка, нахил до певних дій, вчинків; звична для кого-небудь манера поведінки. — Та то в неї тільки повадка така — сльозами доймати (Мирний, III, 1954, 63); Були в чабанів свої, тільки їм властиві повадки, звичаї (Гончар, Таврія... Словник української мови в 11 томах