повісити

ВИВІ́ШУВАТИ (прикріплювати до стіни, дошки для загального огляду), ВІ́ШАТИ. — Док.: ви́вісити, пові́сити. Запорожці вивішували в церквах поряд з іконами портрети найщедріших на пожертви козаків (І. Шаповал); Повісиш собі на стіну гуцульський килим (П. Козланюк).

ВІ́ШАТИ (прикріплюючи до чогось, за щось, надавати чому-небудь висячого положення), ПІДВІ́ШУВАТИ, ПРИВІ́ШУВАТИ, ЧІПЛЯ́ТИ розм. — Док.: пові́сити, підві́сити, приві́сити, почепи́ти, учепи́ти (вчепи́ти), пові́шати (все або багато чогось). І приносять (люди) із школи карту, Тихо вішають на стіні (А. Малишко); В пересувних радіостанціях для боротьби з вібрацією передавачі підвішують на гумових джгутах або ставлять на стальні пружини (з журналу); Він бере за ухо кибель, повен лепу, несе його до шахти, привішує до линви і дзвонить, щоб тягли (І. Франко); Настя повішала на стінах два ряди гарних образів (М. Коцюбинський).

ОПУСКА́ТИ (переміщувати нижче, донизу), СПУСКА́ТИ, ЗНИ́ЖУВАТИ, УПУСКА́ТИ (ВПУСКА́ТИ), ПОПУСКА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИ, ОСА́ДЖУВАТИ, ПРИСА́ДЖУВАТИ, ОСАДЖА́ТИ рідше; ПОНУ́РЮВАТИ, ПОТУ́ПЛЮВАТИ, ПОТУПЛЯ́ТИ (про голову, очі, зір). — Док.: опусти́ти, спусти́ти, зни́зити, упусти́ти (впусти́ти), попусти́ти, зві́сити, пові́сити, осади́ти, присади́ти, пону́рити, поту́пити. Денис, ..не опускаючи рушниці, великими стрибками побіг озиминою в тому керунку, де впала птиця (Григорій Тютюнник); Увечері.. вітер зліг і довелось спускати вітрила (С. Скляренко); Канушевич постояв якусь хвилину коло крана, потім зіскочив на площадку, знизив стрілу (Г. Коцюба); Альоша вийшов на вулицю і, впустивши на груди голову, побрів у порт (І. Микитенко); Попустила (дівчина) свої руки білі у великій тузі (Марко Вовчок); Чіпка сидів на лаві, ноги звісивши (Панас Мирний); Повісив свої грона бузок (Ю. Яновський); Щось забилося під її серцем, щось осадило її на землю... (Панас Мирний); Витягне сукнину з задньої кишені і вже наярює свої хромові, а тоді.. ще й присадить халявку, щоб гармошкою була... (О. Гончар); Довго їхав Шрам, опустивши голову (П. Куліш); Річенко, що сидів за весь сей час потупивши голову, підняв її (Г. Хоткевич).

СТРА́ЧУВАТИ (позбавляти когось життя за вироком, здійснювати покарання), КАРА́ТИ НА СМЕРТЬ, КАРА́ТИ НА ГО́РЛО іст., КАРА́ТИ (вказівку на смерть дає контекст); РОЗСТРІ́ЛЮВАТИ (вогнепальною зброєю); ВІ́ШАТИ (на шибениці); ГІЛЬЙОТИНУВА́ТИ (на гільйотині); ЧЕТВЕРТУВА́ТИ, КОЛЕСУВА́ТИ, РОЗПИНА́ТИ (НА ХРЕСТІ́), САДИ́ТИ НА ПА́ЛЮ (у давні часи — страчувати, застосовуючи тортури); САДИ́ТИ НА ЕЛЕКТРИ́ЧНИЙ СТІЛЕ́ЦЬ (страчувати, застосовуючи електричний струм). — Док.: стра́тити, скара́ти на смерть (покара́ти на смерть), скара́ти на го́рло (покара́ти на го́рло), скара́ти (покара́ти), розстріля́ти, пові́сити, пові́шати (всіх або багатьох) гільйотинува́ти, четвертува́ти, колесувати, розіп'я́ти на хресті́, посади́ти на па́лю, посади́ти на електри́чний стіле́ць. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Яновський); І скарали (слуги юнака): покотилась Голова його відтята (В. Самійленко); (Настя (витягає ніж з-за пояса):) Пошли мені, Боже, силу цим ножем покарати моїх проклятих ворогів (І. Нечуй-Левицький); — Вчора в трибуналі Івашка розстріляли. За що? За якийсь там золотий портсигар! (О. Довженко); — А якщо зробите не так — Повішаю усіх неначе тих собак (Л. Глібов); Не легше було і товаришам Гонти: і їх четвертували по городах і містечках, а їх голови, руки і ноги розвішували на перехрестях (О. Стороженко); Відьом же тут колесували І всіх шептух і ворожок (І. Котляревський); Як розпинать його вели, Ти на розпутії стояла З малими дітьми (Т. Шевченко); — Стривай, пане, — сказав Хліб. — Не віддавай на ганебну смерть, як пса. Не стріляй.. Звели посадити мене на палю, дай вмерти достойно лицарською смертю (О. Довженко).

УМЕРТВИ́ТИ (ВМЕРТВИ́ТИ) (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ), ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ (ВДАВИ́ТИ) (душачи); УТОПИ́ТИ (ВТОПИ́ТИ), ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ), ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). — Недок.: умертвля́ти (вмертвля́ти), мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); (Кассандра:) Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); — Та він тебе колись угробить, — кип'ятився Ярошенко (В. Речмедін); — Може, хто вкрав (орла)? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); — Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). — Пор. 1. уби́ти.