погойдувати

КОЛИХА́ТИ (злегка ворушити щось гнучке, висяче тощо), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, МЕТЛЯ́ТИ (МЕТЕЛЯ́ТИ), МАТЛЯ́ТИ (МОТЛЯ́ТИ) розм., ШЕЛЕВІ́ТИ діал., ФА́ЯТИ діал.; ПОКОЛИ́ХУВАТИ, ПОГО́ЙДУВАТИ (злегка або час від часу); ВИКОЛИ́ХУВАТИ, ВИКОЛИ́СУВАТИ, ВИГО́ЙДУВАТИ (раз у раз). — Док.: колихну́ти, поколихну́ти, колисну́ти, гойдну́ти, коливну́ти, поколихну́ти. Вітер шумів і колихав верхами ялиць (І. Франко); Легенький вітерець колисав плюмажі над високими ківерами (Н. Рибак); І тії тополі Над Іваном на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає (Т. Шевченко); Вітер на вулиці коливав віти дерев (В. Собко); А вітер шелестів житами, метляв хустиною білою на дівчині (А. Головко); Вітер холодний корогвами матляв (А. Тесленко); Вітер тріпав папірцем, що в руці, мотляв порожньою торбинкою (А. Головко); Шелестить у вербах вітер, ледве шелевіє... (Л. Первомайський); Навіть листком не поколихне глибокий передосінній вечір (М. Стельмах); Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта); Світла горять блідим полум'ям, а вітрець виколисує їх на всі боки (Марко Черемшина).

ПОХИ́ТУВАТИ (хитати злегка або час від часу), ПОГО́ЙДУВАТИ, ВИХИ́ТУВАТИ розм.; КИВА́ТИ, ПРИХИ́ТУВАТИ розм. (ритмічно, перев. головою). Плечисті клени, посаджені ще за життя Дмитрового батька, зі смутком похитували оголеними вітами (О. Маркуш); Він погойдував на колінах Сергійка, тримав його гаряче тіло у своїх руках (В. Кучер); — Скільки ж труда вклали? — жалібно вихитував головою Йонька, оглядаючи розкішні валки скошеного сіна (Григорій Тютюнник); Прокинулись дерева всі од сна І жалібно кивали головою (Леся Українка); Стоїть Латка, ручки на животі склав, уже мовчить, тільки слухає та все зітхає та головою прихитує (С. Васильченко).