податися

ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ (про людей — на конях, на якомусь транспорті); ВІДЛІТА́ТИ (про літаки та їх пасажирів); ВІДПЛИВА́ТИ (про судна та їх пасажирів); ВИРЯДЖА́ТИСЯ (про людей — відповідно приготувавшись); ПОДАВА́ТИСЯ, РУША́ТИСЯ розм., ВИПИХА́ТИСЯ розм., ВИМИКА́ТИСЯ розм. (про людей — пішки або на якомусь транспорті). — Док.: відпра́витися, ви́рушити, ру́шити, відбу́ти, поли́нути поет. поката́ти розм. відійти́, від'ї́хати, ви́їхати, відлеті́ти, відпливти́, відплисти́, ви́рядитися, пода́тися, ру́шитися, ви́пхатися, ви́мкнутися, уда́ритися (вда́ритися) розм. ви́мандрувати (далеко) рідше. Рано-вранці на роботу відправлявся батько мій (М. Упеник); — Сідай по вагонах, одправляємося на фронт (О. Довженко); З товарної станції щодня вирушали на захід довгі ешелони (О. Гончар); Сев, натомлений, без шапки, рушає додому пішки (Ю. Яновський); Відбути у відрядження; — Під'їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене.. та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький); — Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург (І. Нечуй-Левицький); Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич); Грузовики загарчали, від'їжджаючи, і все надовго затихло (В. Кучер); Він знав, що ми завтра вранці від'їздимо (О. Досвітній); Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (В. Кучер); Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода); Вирядитися на ярмарок; Зважився Максим перебути на шахтах весну.., а тоді вже подаватися додому на село (Грицько Григоренко); Мені й не рушитися без білета (Н. Кобринська); Куди ж їй з таким маленьким дитяточком у дорогу випихатися (А. Шиян); Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (М. Коцюбинський); Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів). — Пор. руша́ти.

ЗМАРНІ́ТИ (схуднути, виснажитися від горя, туги, хвороби і т. ін.), ПОМАРНІ́ТИ, ОСУ́НУТИСЯ, ПОДА́ТИСЯ, ЗІВ'Я́НУТИ, ЗІВ'Я́ТИ, ПОВ'Я́НУТИ, ЗБЛЯ́КНУТИ, ПОБЛЯ́КНУТИ, ПРИВ'Я́НУТИ, ЗЛИНЯ́ТИ, ПОЛИНЯ́ТИ, ПОЧОРНІ́ТИ, СПОГАНІ́ТИ розм., ЗАСНИ́ДІТИ діал. — Недок.: марні́ти, осува́тися, подава́тися, в'я́нути, бля́кнути, прив'яда́ти, линя́ти, погані́ти. За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла (І. Нечуй-Левицький); Все поодцвітало, навіть дівчата мов іспали з цвіту, помарніли (Ганна Барвінок); Тільки його понуре лице осунулось і стало, мов земля, очі запали глибоко (І. Франко); Тільки тепер помітив Дмитро, як за останній час подався старий пасічник (М. Стельмах); Марічка зів'яла, споганіла, лице вкрили зморшки, очі позападали (Є. Куртяк); Очі запали, сама зблякла, змарніла дочка (К. Гордієнко); Без жиру й сонця навіки засниділа дитина (В. Бабляк). — Пор. 1. висна́жуватися, ху́днути.

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯ розм., РЕТИРУВА́ТИСЯ заст., жарт.; ЗНИ́КНУТИ (ЗНИ́КТИ), ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ША́СНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ШМОРГНУ́ТИ (ШМОРГОНУ́ТИ) розм. (непомітно, швидко). — Недок.: іти́ (йти), подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я — геть подався. Шалом. Навмання. Я — геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); (Живоглядов:) Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); — Де батько мій? — крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів (сотник), хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ'яненко).

ПОСТУПА́ТИСЯ кому чим (переставати сперечатися з кимсь, заперечувати комусь; іти на поступки комусь), УСТУПА́ТИ (ВСТУПА́ТИ) кому, розм., ПІДДАВА́ТИСЯ кому, розм., УСТУПА́ТИСЯ (ВСТУПАТИСЯ) діал., ПОСВЯ́ЧУВАТИ кому що, діал.; ВІДСТУПА́ТИ, ПОДАВА́ТИСЯ (під тиском когось, чогось припиняти свою боротьбу, діяльність тощо). — Док.: поступи́тися, уступити (вступи́ти), підда́тися, уступи́тися (вступи́тися), посвяти́ти, відступи́ти, пода́тися. Коростильов ні з ким не сварився і завжди поступався сильнішим... (Григорій Тютюнник); Краще свого вступить, аби на себе ніякої плями не навести (збірник "Народні оповідання"); Не буду його сердити, буду піддаваться... (Г. Квітка-Основ'яненко); Внутрішній голос на своєму стоїть, а я на своєму, ніхто вступатись не вступається (Є. Гуцало); Він показав.. свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (І. Франко); — Треба було зманеврувати: удати, ніби відступаєш, і пошукати біля себе людей, які однаково з вами думають (Ю. Шовкопляс); (Химка:) Довго я не подавалася, — як.. кинути матір та поїхати з паничем? (Панас Мирний).