пожалкувати

БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док.: зберегти́, відкла́сти, приберегти́, притри́мати, приде́ржати, пошкодува́ти, пожалі́ти, пожалкува́ти. Це про тебе, мій друг, хіба я не беріг кращих слів, що ніщо їх не змило... (І. Гончаренко); Берегти костюм для урочистих випадків; В ці ночі довгі І недоспалі Зберіг заводу я Немало сталі (Л. Забашта); Вона почала готувати рушники й одкладала зайві гроші на скриню (І. Нечуй-Левицький); Старий Гнат хоча й любив ярмарки та чарку, але, як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно — ніколи (М. Стельмах); Він на пасовищі не з'їдав їх (вареників),.. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь); Опришок — це той, що.. грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Г. Хоткевич). — Пор. заоща́джувати.

БЕРЕГТИ́ (дбайливо ставитися до кого-, чого-небудь), ОБЕРІГА́ТИ, УБЕРІГА́ТИ (ВБЕРІГА́ТИ), ЖАЛІ́ТИ, ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ рідше, ЖА́ЛУВАТИ рідше, ЩАДИ́ТИ підсил. — Док.: зберегти́, оберегти́, уберегти́ (вберегти́), пожалі́ти, пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пощади́ти. "Ось так, як ми саджанці, так ви дітей наших бережіть", — могла б ця молода жінка зараз сказати Марисі Павлівні (О. Гончар); — Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (А. Хижняк); — Пустився в бійку — чуба не жалій! (прислів'я); Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Він думав, як же повести бойові дії, щоб щадити життя кожного бійця (Ю. Смолич). — Пор. 1. оберіга́ти.

ПОЖАЛІ́ТИ кого, рідко чого (відчути жалість, співчуття до когось; не завдати шкоди, кривди комусь), ПОЖА́ЛУВАТИ, ЗГЛЯ́НУТИСЯ (ІЗГЛЯ́НУТИСЯ) (ЗОГЛЯ́НУТИСЯ) на кого, над ким і без додатка, ЗЖА́ЛИТИСЯ над ким, ПОЖАЛКУВА́ТИ, ПОШКОДУВА́ТИ, ЗМИ́ЛУВАТИСЯ над ким, ЗМИЛОСЕ́РДИТИСЯ над ким, ЗМИ́ЛОСТИВИТИСЯ над ким, ПОШАНУВА́ТИ кого, ОГЛЯ́НУТИСЯ на кого, ПОЖА́ЛИТИ діал., ПОЖА́ЛИТИСЯ діал., ЗАЖАЛІ́ТИ діал. — Горпина не знала, що їй робити: чи сина повчити, чи пожаліти? (Панас Мирний); (Черниця:) Згадай же, сестро, любую родину, Пожалуй душу бідну, молоденьку, За віщо ж має гинути вона? (Леся Українка); — Я на твоїх дітей зглянувся, що ходять голодні, роти пороззявлявши, та жнив уділив (С. Васильченко); "Куди ж я піду? де ж я подінуся? — думала тоді (Варка): — хто мене розважить? хто ізглянеться на мене?" (Марко Вовчок); (Настя:) Зжалься надо мною, сиротою! Я плачу, обливаюсь гіркими слізьми... Вернись до мене, пригорнись до мене! (І. Нечуй-Левицький); Невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка, чи, може, й справді пожалкувала його (Є. Кротевич); Коли б треба було віддати все життя — Малуша і його б не пошкодувала (С. Скляренко); Це вона, Марта, підбила жінок піти до Стадницького вблагати його змилуватися над дітьми, коли нема милості до батьків (М. Стельмах); Хіба доля не змилосердиться над нею? Хіба не дасть невелику частку всього того, що дає іншим? (М. Слабошпицький); Десятирічки у Пакулі не було, доводилося ходити за вісім кілометрів, дядько з тіткою змилостивилися, взяли до себе (В. Дрозд); Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу (І. Котляревський); Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться! (прислів'я); Пожаль мене, милий Боже, що я молоденька (П. Чубинський); — Співаю собі та й розганяю нудьгу. — І вже, самій співати! Се ти себе занудиш, дитино моя. Пожалься своїх молодощів (Ганна Барвінок); У гарячці дівчина, не зажалівши батька, виказала, де схований кулемет (І. Ле). — Пор. 1. жалі́ти, 1. шкодувати.

ШКОДУВА́ТИ за чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ), ДОСА́ДУВАТИ на що; КА́ЯТИСЯ в чому, РОЗКА́ЮВАТИСЯ в чому (у зробленому, вчиненому). — Док.: пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пожалі́ти, подоса́дувати, пока́ятися, розка́ятися. Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О. Гуреїв); Її серце пом'якшало, і вона дуже жалкувала за тим, що недобре обходилась з своєю невісткою (І. Нечуй-Левицький); Скажи йому, як побачиш, що я його дуже вітаю і жалую, що, певне, не хутко прийдеться нам з ним побачитись (Леся Українка); Їхав Кармель далі та все тільки оглядався на село Лани, жаліючи, що вже попрощавсь з дівчиною (Марко Вовчок); — А от Тимоха уболіває все, — сказав по паузі Прокіп Іванович, — за свою невдачу тоді: і коня вбито, і вроді як дурно зовсім (А. Головко); Перегуда всю ніч пролежав в щілині, лаючи себе за необережність і досадуючи на відсутність курива (Л. Первомайський); Вона вже каялась, що піддалась на Марійчині вмовляння (Є. Гуцало); Стриманий, небагатослівний, Іван Федорович здавався винуватим, сумним, наче в чомусь розкаювався (О. Сизоненко). — Пор. 1. пожалі́ти.