пожалкувати

ПОЖАЛКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. без прям. дод. Те саме, що пожалі́ти 2; пошкодувати за чим-небудь.

[Орест:] Хоч коли є що в середніх віках, за чим можна пожалкувати, то власне за сею “блакитною трояндою” (Леся Українка);

Я пожалкував, що не залишив у старому таборі зв'язківця (Ю. Збанацький);

// за ким – чим. Відчути душевний біль, зажуритися за ким-, чим-небудь.

Пожалкував [Кобзар] за Іваном Кравчуком, згадав, що колись разом із ним у школі вчилися (С. Журахович);

// Відчути жаль, каяття.

– Прискучило тобі зі мною жити, – Промовив брат [голуб], – нехай і так, Нехай сміється Шпак... Мене згадаєш, милий друже, І пожалкуєш дуже, дуже... (Л. Глібов);

Сахно й собі звернула на цілину, тільки праворуч. Але зразу ж пожалкувала (Ю. Смолич);

// на кого. Виявити незадоволення ким-небудь.

Та вже як не міркуй, А сам на себе пожалкуй! Не раз, не два заплачеш, А дива більше ти такого не побачиш (П. Гулак-Артемовський).

2. кого, що і без дод. Те саме, що пожалі́ти 1.

– Слухав би [син] батькового вчення, та пожалкував би моїх слізочок (Г. Квітка-Основ'яненко);

І невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка чи, може, й справді, пожалкувала його (Є. Кротевич);

Свекруха рада Олесі, як рідній дитині: не знає, де й посадити, як пожалкувати (Марко Вовчок).

3. кого, що, рідко. Те саме, що пожалі́ти 3.

– Приклич же його, паньматочко, хоч на часиночку .. Що знаєш, те й роби, а я нічого не пожалкую (Г. Квітка-Основ'яненко);

Щедрого могорича гробокопачам не пожалкував [Кіндрат] (О. Ковінька).

4. без прям. дод. Жалкувати, шкодувати якийсь час.

Пожалкуєш, пожартуєш Та просто їм в вічі: – Не годиться, козаченьки, Кохатися двічі! (з народної пісні);

І певно, так би й вийшло, як і торік: пожалкував, пожалкував та й облишив гадку, коли б не самі обставини (А. Головко).

(1) Не пожалку́єш (пожалку́єте) – те саме, що Не пожалі́єш (пожалі́єте) (див. пожалі́ти).

[Марта:] Залишайтесь з нами [тітко]. Не пожалкуєте. Життя шахтарське це... як книга найцікавіша, а може, й більше... (О. Корнійчук).