поклонитися

ВІТА́ТИСЯ з ким, до кого (при зустрічі виражати словами, жестом, стисканням рук доброзичливість, добрі побажання), ВІТА́ТИ, ЗДОРО́ВКАТИСЯ, ЗДОРО́ВАТИСЯ розм., ЗДОРО́ВКАТИ діал.; ЧОЛО́МКАТИСЯ розм. (з поклоном), ПОКЛОНЯ́ТИСЯ рідше; ШАПКУВА́ТИСЯ розм., ШАПКУВА́ТИ розм. (знімаючи шапку); КОЗИРЯ́ТИ розм. (по-військовому, прикладаючи руку до козирка). — Док.: привіта́тися, повіта́тися розм. звіта́тися діал. поздоро́вкатися, поздоро́ватися розм. почоло́мкатися розм. поклони́тися, пошапкува́тися розм. Всі присутні були між собою добре знайомі: віталися один до одного (Ю. Смолич); — Здорова, — вітає мене (Мотря), уступивши в хату, — а я тебе вже давно дожидаю (Панас Мирний); Здоровкаючись зо мною, він затримав мою руку й зблизька придивився в лице (С. Васильченко); Скрізь спокій, увічливість (незнайомі здороваються), чесність (М. Коцюбинський); Козак здоровкає бабу (Марко Черемшина); Писар їх (хлопчиків) навчає, люди вклоняються їм, навіть сам старшина чоломкається з ними за руку (С. Васильченко); Я ішов. Ти поклонилась.. Привіталася прихильно (А. Кримський); Кирило, Пилип, Свирид і ще деякі люди, проходячи вулицею, шапкуються (М. Кропивницький); На подвір'ї Муха напоровся на Нестора, що догідливо шапкував перед урядником (К. Гордієнко).

КЛА́НЯТИСЯ (робити уклін на знак привітання, поваги, вдячності); УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), КЛОНЯ́ТИСЯ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯ, РОЗКЛА́НЮВАТИСЯ, ПРИКЛОНЯ́ТИСЯ розм. (робити кілька поклонів при зустрічі або прощанні); ШАПКУВА́ТИ розм. (запобігливо вітатися, вклоняючись і знімаючи головний убір); РОЗША́РКУВАТИСЯ розм. (шаркаючи ногою); ПЕРЕГИНА́ТИСЯ розм. (перев. із сл. удвоє). — Док.: уклони́тися (вклони́тися), поклони́тися, розкла́нятися, приклони́тися, розша́ркатися, перегну́тися. Став Шаркун кидатись у вічі старшим; забачить здалека, шапку здіймає, а Василя Семеновича вгледить, у пояс кланяється (Панас Мирний); В хату увіходить Гриць, чарівниця зустрічає його, уклоняючись (С. Васильченко); (Пилип:) Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити; отцю, ненці поклонятися (М. Кропивницький); Тепер Гулак запобігав. При зустрічі розкланювався, запитував про здоров'я жінки й дітей (М. Ю. Тарновський); Ой добре, добре чуже дитя бить! Не пручається і не лається, — До білих ніжок приклоняється! (пісня); Зобачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довго не бачились — цілу зиму (Григір Тютюнник); Мальований розшаркався, потиснув руки обом: спершу Каті, потім Андрію (О. Гуреїв); Як буде худібка та здоров'я, і на цій землі хліб, мов Дунай, стоятиме, не будеш на чужому порозі удвоє за позичкою перегинатися (М. Стельмах).