покоритися

ПІДКОРЯ́ТИСЯ кому (бути слухняним, покірним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів), КОРИ́ТИСЯ, ПОКОРЯ́ТИСЯ, СКОРЯ́ТИСЯ, ПІДДАВА́ТИСЯ, СЛУХАТИСЯ кого, СЛУ́ХАТИ кого, ГНУ́ТИСЯ перед ким, СХИЛЯ́ТИСЯ перед ким, ПОХИЛЯ́ТИСЯ перед ким, розм., ПІДХИЛЯ́ТИСЯ розм., КЛОНИ́ТИСЯ перед ким, розм., ЗМИРЯ́ТИСЯ з ким, розм.; ПІДЛЯГА́ТИ, УЛЯГА́ТИ (ВЛЯГА́ТИ) діал. (бути залежним від когось, від чиєїсь волі); ШАНУВА́ТИСЯ (намагатися не викликати чийогось незадоволення). — Док.: підкори́тися, покори́тися, скори́тися, підда́тися, послухатися, послухати, зігну́тися, схили́тися, похили́тися, підхили́тися, склони́тися, змири́тися, підлягти́, улягти́ (влягти́). — Мені Йосип звелів стерегти хату. Я не вдома в себе, а у людей живу, то мушу підкорятися (А. Хижняк); В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (М. Томчаній); Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись (І. Нечуй-Левицький); Клим наказує невістці замовчати. Параска покірливо скоряється (К. Гордієнко); Коли отак із нього жінка вірьовки сучить, а він піддається, то не вартий він, щоб серед жонатих чоловіків на вулиці сидіти (Григорій Тютюнник); Веде (Тарасюк) між вербівчанами єретичні розмови та підбурює бідноту не гнутись перед багатіями (А. Іщук); (Бурлака:) От, думав, доживу віку спокійно, а тепер приходиться знову воювати! Не можна ж, не можна схилятися перед таким супостатом, як Михайло (І. Карпенко-Карий); Міркую сам-таки з собою: — Якби то, думаю, якби не похилилися раби... То не стояло б над Невою Оцих осквернених палат! (Т. Шевченко); "Перед султаном не склонимось ми, Шиї не схилим магнатам" (М. Рильський); Співець і воїн батьківщини, він не змирився і в неволі (С. Голованівський); — Що ж, чи підлягати йому? — Авжеж! я в його руках! (І. Франко); Ми підпадаємо впливам стороннім, Силі чужій улягаєм, наказам чужим коримося (переклад М. Зерова); Тітка одцуралась од такої небоги, бо небога і справді-таки не шанувалась (І. Нечуй-Левицький).

ПРИМИРЯ́ТИСЯ (ПРИМИ́РЮВАТИСЯ рідше) з ким-чим (ставитися терпляче до когось, чогось), МИРИ́ТИСЯ, ПОГО́ДЖУВАТИСЯ, ПРИЙМА́ТИ кого, що, ПОКОРЯ́ТИСЯ чому, ЗМИРЯ́ТИСЯ розм. — Док.: примири́тися, погодитися, прийня́ти, покори́тися, змиритися. — Як же ти міг.. примиритися із тим злом, що оточувало тебе, а часом і залучало в свої співучасники? (О. Гончар); Коли любиш сомів ловити, то мусиш миритися з комарами (О. Донченко); Вони погодилися з новим світом (В. Стефаник); Коли наш розум має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має йти назад і приймати те, що відкинув давно наш народний гумор в своїх ліпших об'явах? (Леся Українка); Знов бачу сцену, де я в драмі подвизався, Героєм правоти здавався сам собі.. І згорда покорявсь завидливій судьбі (М. Зеров); Земля звільнилась від снігу, на двох горбиках прийнявся барвінок,.. а тітка Параска не змирялася з втратою (М. Іщенко).