полити

ЛИ́ТИ (змушувати текти — про рідину), ЛЛЯ́ТИ рідше, ЗЛИВА́ТИ, РОЗЛИВА́ТИ рідше, ПРОЛИВА́ТИ рідше; ЦІДИ́ТИ (невеликим струменем). — Док.: поли́ти, розли́ти, проли́ти, полля́ти. Люди нащось лили воду відрами в огонь, неначе гралися в якоїсь іграшки (І. Нечуй-Левицький); Нащо в кирницю воду лляти, коли вона і так повна (прислів'я); На готовий хміль хоч води злий, то оп'янієш (прислів'я); Не на те піднявсь я, Щоб кров розливати: Я піднявся, щоб темноті Очі осіяти (П. Куліш); Вночі лив дощ, і небо ще не позбулося брудних хмар, що іноді проливали на Варшаву свої помиї (О. Досвітній); Тільки видно, як десь внизу, під горою, синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке горлечко річища (Ю. Збанацький). — Пор. нали́ти.

ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИ підсил., РИ́НУТИ підсил., ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., ПОЛЛЯ́ТИСЯ рідко; ПОРИ́НУ́ТИ розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., ПОРОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ЗАПІ́ЖИТИ розм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю — і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось по рівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона (сталь) піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, — серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). — Пор. 2. ли́ти.

ПОЛИВА́ТИ (ллючи воду або іншу рідину, робити мокрим, вологим когось, щось), ОБЛИВА́ТИ, ПРИЛИВА́ТИ, ПІДЛИВА́ТИ розм., ПОЛОСКА́ТИ розм., МИ́ТИ розм. — Док.: поли́ти, полля́ти рідше обли́ти, обілля́ти рідше прили́ти, прилля́ти рідше підли́ти, піділля́ти рідше. Нимидора поливала розсаду на грядках (І. Нечуй-Левицький); Чорна річка, розбурхана серед ночі, сердилась, налітала на берег, обливаючи босі ноги знахарки теплою водою (А. Шиян); Приливали доріженьку, Таки пилом пала; Розважали матусеньку, Таки з лиця спала (пісня); Ой вийду я у садочок, Буду виглядати, Чи не вийде моя мила Рути підливати? (С. Руданський); Шумлять сосни. Полоще їх дрібний, дошкульний дощ... (П. Колесник); То пропаде вода між камінням і вурчить десь в глибині, то знов вискочить, засміється і миє пласке каміння (Г. Хоткевич).