полум'яніти

ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше, ФАХКОТІ́ТИ діал. (з яскравим полум'ям); ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум'я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ), ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ), ЗОТЛІВА́ТИ (ЗІТЛІВА́ТИ) (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум'яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум'я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить — не згора, Живе (Україна) у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду — в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). — Пор. 1. згорі́ти.

ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИ поет., ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше. На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками — Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум'я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум'янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить (Горпина) (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).

ГОРІ́ТИ чим, від чого і без додатка (пройматися сильним почуттям), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше. Його мозок горів прагненням величного, світлого далекого (О. Досвітній); Шевченко.. накидав на папері тендітну постать Кульжан,.. насолоджуючись шаленим темпом роботи й весь палаючи творчою радістю (З. Тулуб); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (М. Чабанівський); Палахкотало гнівом сите заросле щетиною лице (К. Гордієнко); Петро.. шепнув, паленіючи від гніву: — Ти чуєш, Іване? (Д. Бедзик); Нива шепче думу колискову, Як ти жив, страждав, полум'янів (А. Малишко); Любові й світла не сховаєш, і парубок палав, жахтів огнем, ярився, пломенів (О. Ільченко); Доперва вирвавшись на волю з кайданів, Жагою до життя горівполоменівв (пан Тадеуш) (переклад М. Рильського).

ПАШІ́ТИ (виділяти багато жару, тепла), ЖАХТІ́ТИ, САХТІ́ТИ діал.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. (перев. з полум'ям). Над степом пашить сонце (І. Цюпа); Далина небесная далека Пашить як піч, бо сонце там страшне жахтить огнем (Б. Грінченко); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніла земля від жари, Повівали гарячі вітри (М. Шпак).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

ЧЕРВОНІ́ТИ (ставати червоним, червонішим), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ розм.; ЧЕРВОНІ́ШАТИ (ставати червонішим); ЧЕРВОНИ́ТИСЯ (ставати червоним); КРОВ'ЯНІ́ТИ розм., КРИВА́ВИТИСЯ розм.; МАЛИНОВІ́ТИ розм.; МАКОВІ́ТИ розм.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ (ПОЛУМЕНІ́ТИ), ПАЛЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИСЯ, ПЛОМЕНІ́ТИ розм., ПОЛОМЕНІ́ТИ розм., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) розм., ПАЛІ́ТИ діал.; ПАШІ́ТИ розм. (про тіло, обличчя); РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ, РОЖЕВІ́ТИ, РУМ'Я́НИТИСЯ, РУМ'Я́НІТИ, ЗАРУМ'Я́НЮВАТИСЯ, ЗАГОРЯ́ТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ. — Док.: почервоні́ти, почервоні́тися, розчервоні́тися, почервоні́шати, сполум'яні́ти, запалені́ти, запалені́тися, запаші́ти, розже́врітися, заже́врітися, порожеві́ти, порум'яні́ти, зарум'яні́ти, зарум'я́нитися, порум'я́нитися. Край неба викотилась, ніби з моря випливла, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (І. Нечуй-Левицький); У них червонішали знову щоки, блиском бралися очі (Остап Вишня); Шелестіть, чоботи, шелестіть! .. Ви червонились, як мідь, на румунських суглинках (О. Гончар); Заходило сонце. Багровіло небо, кривавились поля (Ю. Збанацький); Сонце клало жовті смуги на різнотрав'я. Випростувалась парость, малиновіли стрункі тіла сосон (А. Крижанівський); Полум'янів захід. Красиво заходило сонце (Я. Гримайло); Трава жовтіє, паленіє (І. Франко); Починала пломеніти лісова груша (О. Донченко); Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум'янцем (А. Шиян); За вікном розжеврюється ранок (Я. Мамонтов); Марійка побачила, як бинт на лобі в хлопця почав повільно рожевіти (О. Донченко); На сковороді апетитно шкварчало сало, рум'янилась порізана кружальцями картопля (С. Добровольський); Земля усміхається, радо приймає ту ласку (сонця) і вся рум'яніє в західному сяйві (Дніпрова Чайка); Зарум'янився Дніпро, злегка повитий свіжим серпанковим туманцем: сходило сонце (О. Гончар); Тільки побачив титан, що земля починає шаріти І що ріжки у щербатого місяця зблідлі щезають, Бистрим наказує Горам, Щоб коней вони запрягали (М. Зеров); Мінилася рання зоря, мов рубін, Шарілося море від сонця вітання (Леся Українка). — Пор. багряні́ти, 1. черво́ний.

ЧЕРВОНІ́ТИ (виділятися, виднітися червоним кольором), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ, КРОВ'ЯНІ́ТИ розм., КРИВА́ВИТИСЯ розм., МАКОВІ́ТИ розм.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ЖАРІ́ТИ, ПАЛА́ТИ розм., ПЛОМЕНІ́ТИ розм.; РОЖЕВІ́ТИ, РУМ'ЯНІ́ТИ, РУМ'Я́НИТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ (бути покритим легким рум'янцем). Червоніє по пустині Червона глина та печина (Т. Шевченко); Небавом у склянці червонівся чай (О. Маковей); Північне сяйво кров'яніє і висне, Немов ведмедя вбитого нутро (Л. Дмитерко); На високій білій шиї кривавилося намисто з великих рубінів (П. Загребельний); З-під квітчастих хусток маковіють обличчя на сонячному морозі (А. Головко); На сході полум'яніло небо (П. Кочура); Під вікнами чепурних будиночків паленіють жоржини (П. Інгульський); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, палали (М. Нагнибіда); На рову ясно пломенів кущ шипшини (М. Стельмах); Рожевіють віти в сонячнім промінні (В. Сосюра); Далеко на пляжах — тисячі людей, золотяться тіла червоно, з відстані наче суцільні пшениці рум'яніють (О. Гончар); Стіл накритий білим обрусом, на ньому рум'яниться пахуча бабка (П. Козланюк); Поміж ними, між темних лопухів, шаріли червоні маки (І. Микитенко); Кров на шатах препишно шаріється, Оксамит і парчу залива (Леся Українка); Між стеблами (трав) жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Воскрекасенко); Перед ним Кривавим блиском жеврілося небо (І. Франко). — Пор. багряні́ти, 1. виділя́тися, 1. черво́ний.