посвідчити
ЗАВІРЯ́ТИ (юридично оформляти печаткою і підписом документи, стверджуючи їх правильність, достовірність), ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, СВІ́ДЧИТИ рідко. — Док.: заві́рити, засві́дчити, посві́дчити. — Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (І. Нечуй-Левицький); Рахівник забіг... Поштиво Дав засвідчить папірець (С. Олійник); Доручення можуть посвідчувати державні установи; Свідчити підпис.
СВІ́ДЧИТИ про що (бути, служити доказом чого-небудь), ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ що, ДЕМОНСТРУВА́ТИ що, УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ) на що, ГОВОРИ́ТИ про що, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ що, про що, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ПОКА́ЗУВАТИ що, ЯСУВАТИ заст., поет., ПРИСВІ́ДЧУВАТИ діал. — Док.: посві́дчити, підтве́рдити, продемонструва́ти, указа́ти (вказа́ти), засві́дчити, показа́ти, присві́дчити. Вагання, що відбивалося на її обличчі, свідчило про важку внутрішню боротьбу (Ірина Вільде); Ніщо не вказувало на присутність людського житла на цих суворих самітних берегах (О. Донченко); Все це говорило про наближення шторму; Про се краще всього ясують Ваші талановиті праці (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- посвідчити — посві́дчити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- посвідчити — див. посвідчувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- посвідчити — ПОСВІ́ДЧИТИ див. посві́дчувати. Словник української мови у 20 томах
- посвідчити — Посві́дчити, -ві́дчу, -ві́дчиш, -чать; посві́дчи, посві́дчіть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- посвідчити — ПОСВІ́ДЧИТИ див. посві́дчувати. Словник української мови в 11 томах
- посвідчити — Посвідчити, -чу, -чиш гл. Засвидѣтельствовать. Словник української мови Грінченка