потакати

ПОТУРА́ТИ кому, чому (не перешкоджати комусь робити щось недозволене, варте осуду; виконувати чиїсь примхи; не протидіяти чомусь), ПОПУСКА́ТИ, ДАВА́ТИ ПОБЛА́ЖКУ, ДАВА́ТИ ПОТА́ЧКУ, ПОТАКА́ТИ (ПОТА́КУВАТИ) рідше, ПА́НЬКАТИСЯ з ким, розм., ЦЯ́ЦЬКАТИСЯ з ким, розм. Свекруха розсердилася, розходилася, нагримала на Якова, що жінці потурає (К. Гордієнко); Демко був плохенький, жіночим витребенькам потурав, і жінка у його в хаті верховодила (Марко Вовчок); — Попускати таким (злодіям), то тоді самому по шмаття йти? (Л. Яновська); Він поставить перед ними питання руба, по-робітничому, і поблажки ледарям не дасть (В. Кучер); Я з норми не виходжу, та й лікар потачки не дає, он знов риб'ячим жиром заливає (Леся Українка); На чий же нам схилитись бік? А думка в нас така є: Не менше шкодить від базік І той, хто потакає (Д. Білоус); Спершу Мотря огризалася, не мовчала, а потім побачила, що Чіпка потакує тещі, кривдить її, матір стару (Панас Мирний); Мати.. цяцькалась, панькалась з нею й чванилась нею без сорома перед усіма (І. Нечуй-Левицький).

ПОГО́ДЖУВАТИСЯ з ким (бути згодним з кимсь; схвалювати чиїсь думки, вчинки і виявляти це зовні), ГОДИ́ТИСЯ, ЗГО́ДЖУВАТИСЯ, ВТОРУВА́ТИ кому, ПРИТА́КУВАТИ кому, ПІДТА́КУВАТИ кому, ПОТАКА́ТИ (ПОТА́КУВАТИ) кому, розм., ПІДДА́КУВАТИ кому, розм., ДА́КАТИ без додатка, розм., ПІДСПІ́ВУВАТИ кому, розм., ПРИСТАВА́ТИ до кого, на що, розм. — Док.: пого́дитися, зго́дитися, прита́кнути, підта́кнути, потакну́ти, підда́кнути, да́кнути, підспіва́ти, приста́ти. Здавалося, вірили (селяни) в усе, що він говорив, і погоджувались, і підтакували (А. Головко); На ті ж гадки, що виражені в Вашому листі, я трохи годжуся, трохи ні (Леся Українка); Кивав (завгосп) головою, згоджувався, притакував Кадукові, готовий був усе зробити, аби тільки інженер не глузував з його черева... (Д. Бедзик); Староста кричав, а далі, видячи, що й баби зачали вторувати Олексі, замовк, сів на бричку і, сплюнувши, велів поганяти на друге село (І. Франко); Йому не можна ні заперечувати, ні потакати, бо він все одно причепиться як не до одного, то до другого (Григорій Тютюнник); Сагайдак почав неквапливо викладати свій план. Гавриленко уважно слухав його, зрідка потакуючи (С. Добровольський); — Людині по-людському слід жити. — Аякже, аякже, — піддакую, щоб не гнівити вже його (М. Коцюбинський); — Н-да! — дакнули колгоспники. — Місточок слід би полагодити (Остап Вишня); Навіть Ходжієв, який у всьому підспівував баєві, змушений був замовкнути (О. Донченко); Остигло Горпині у свекра жити, стала вона просити, щоб її одпустили, тільки свекор не приставав на те (Грицько Григоренко). — Пор. схва́лювати.

СХВА́ЛЮВАТИ (вважати правильними, добрими які-небудь дії, вчинки, рішення і т. ін.), ПІДТРИ́МУВАТИ, ПРИЄ́ДНУВАТИСЯ до чого, ПРИЙМА́ТИ що (виявляти згоду з чим-небудь); ВІТА́ТИ (вважаючи правильним що-небудь, сприймати з радістю); СПІВЧУВА́ТИ (вважаючи правильним, ставитися прихильно); БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИ, ЗАТВЕ́РДЖУВАТИ, САНКЦІОНУВА́ТИ (стверджувати своєю згодою); ПІДТА́КУВАТИ, ПІДДА́КУВАТИ розм., ПОТАКА́ТИ розм., ПОТА́КУВАТИ розм. (виявляти згоду з чиїми-небудь висловлюваннями або діями); ПІДСПІ́ВУВАТИ розм. (схвалювати чиї-небудь дії, звичайно негативні). — Док.: схвали́ти, підтри́мати, приєдна́тися, прийня́ти, привіта́ти, благослови́ти, затве́рдити, підта́кнути, підда́кнути. Схвалити резолюцію зборів; — Я знаю, дехто й підтримує рішення Перегуди, та чомусь ніхто з цих учнів не виступив (О. Донченко); Затверджувати висновки комісії; Підтакувати сватові; Підспівувати отаманові. — Пор. 1. пого́джуватися.