потверджувати
ВИЗНАВА́ТИ (вказувати на правильність, правдивість чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИСЯ, ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, СТВЕ́РДЖУВАТИ, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПРИЗНАВА́ТИ розм. — Док.: ви́знати, призна́тися, підтве́рдити, потве́рдити, стве́рдити, засві́дчити, призна́ти. (Арсен:) Хоч і гірко це визнавати, але ти... ти стала міщанкою! (З. Мороз); Дядькові доводилось... признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах); — Всі ми, піхота, війни скуштували, — підтвердив Демид (О. Гончар); (Яшка:) Запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник (Ю. Яновський); Син його не належить до жодної організації. Він як батько свідчить і стверджує це (Ірина Вільде); Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра (І. Муратов); Якщо Ви признаєте, що вона (робота) личитиме до Вашої другої збірки, то — хай вона іде у світ (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- потверджувати — потве́рджувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- потверджувати — -ую, -уєш, недок., потвердити, -джу, -диш, док., перех. і без додатка. 1》 Визнавати правильність, істинність чого-небудь, погоджуватися з чимсь; підтверджувати. || перев. док. Ще раз повторити висловлене раніше. Великий тлумачний словник сучасної мови
- потверджувати — ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док., що і без дод. 1. Визнавати правильність, істинність чого-небудь, погоджуватися з чимсь; підтверджувати. Йому здавалося, що мусить брехати .. Словник української мови у 20 томах
- потверджувати — Потве́рджувати, -джую, -джуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- потверджувати — ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка. 1. Визнавати правильність, істинність чого-небудь, погоджуватися з чимсь; підтверджувати. Йому здавалося, що мусить брехати.. Словник української мови в 11 томах