потерпати

БОЯ́ТИСЯ без додатка, кого-чого або з інфін. (відчувати страх перед ким-, чим-небудь), ПОТЕРПА́ТИ без додатка або з інфін., СТРАХА́ТИСЯ підсил. розм., СТРАШИ́ТИСЯ підсил. розм., ДРИЖА́ТИ без додатка, перед ким, підсил. розм., ТРЕМТІ́ТИ без додатка, перед ким, рідше чим, підсил. розм., ТРУСИ́ТИСЯ без додатка, перед ким, чим, підсил. розм., ТРЕПЕТА́ТИ без додатка, перед ким, чим, підсил. розм., ТРІПОТА́ТИ (ТРІПОТІ́ТИ) без додатка, перед ким, рідше чим, підсил. розм.; ДРЕ́ЙФИТИ без додатка, фам. (боятися труднощів, небезпеки). Вона боялась, що п'яний чоловік почне зараз же неприємну розмову, а ще більше страшилася його важких кулаків (А. Шиян); Коли ведмедя четверо гайдуків водили по вулицях, люди потерпали, дітей на горище ховали (Н. Рибак); Катя не вірила своїм вухам, страхалась божевільних вогників у Григорієвих очах (А. М'ястківський); — Я поговорю перед смертю з тими, хто пам'ятає славні бої!.. Перед ким тремтіли вороги трудящих в історичних наших боях під Броварами, у Вінниці... (О. Довженко); "На те, — каже, — щука в морі, Щоб трусивсь карась" (Л. Глібов); — Не дрейф, Іване Силовичу! Раз ти свідомо упіймав цього субчика, так ми тобі все прощаємо (Г. Епік). — Пор. 1. ляка́тися.

МУ́ЧИТИСЯ (зазнавати мук, фізичних або моральних страждань), СТРАЖДА́ТИ, МОРДУВА́ТИСЯ, КОНА́ТИ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, КАТУВА́ТИСЯ, КАРА́ТИСЯ, КАРТА́ТИСЯ, ГРИ́ЗТИСЯ, ТЕРЗА́ТИСЯ, З'ЇДА́ТИСЯ діал. (зазнавати моральних мук, перев. докоряючи собі, звинувачуючи себе в чомусь); ТОМИ́ТИСЯ, МАРУ́ДИТИСЯ розм. (зазнавати моральних мук, нудьгуючи); МА́ЯТИСЯ (переживати моральні муки від неспокою, думок тощо); ТЕРПІ́ТИ розм., ПОТЕРПА́ТИ розм., ГИ́БІТИ діал. (перев. від холоду, голоду, спраги тощо); ЗНЕМАГА́ТИ, ЗНЕМАГА́ТИСЯ розм. (від ран, болю, перебуваючи під гнітом; втративши волю, права і т. ін.); ПРОПАДА́ТИ (в неволі, в'язниці тощо). — Док.: зму́читися, заму́читися, змордува́тися, поги́нути, поги́бнути, з'ї́стися. Мучились люди, стогін стояв у приміщенні. Той просить води, той щось белькоче, лається в маячінні (О. Гончар); (Сербин:) Довго я таїв своє кохання, довго мучився (С. Васильченко); Коли під час роботи я захворів, я нестерпно страждав від думки, що, може, мені не вдасться вже довести свою роботу до кінця (О. Довженко); — Ой дівчино, дай нам, серце, Водиці напитись. Годі згагою у полі Козакам томитись! (П. Куліш); — Брате мій, з тобою Ми давно вже кохаємось, А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась (Т. Шевченко); Вирватися з Каносси — здолати недолю! Доволі вона конала в цих мурах, пильнована сторожовими псами Матільди (П. Загребельний); — Нащо ж ти вбив її (дружину), нащо, коли так гинеш за нею? — погукнула на його Варка (Марко Вовчок); Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ Божий, Мусить погибати (Т. Шевченко); Наталя катується над своєю біографією. Ну що тут ще напишеш? (Ю. Збанацький); Так до пуття й не поладнавши з власною совістю, Мирослава каралася постійним ляком, що заповзав у неї все глибше й дужче (М. Олійник); Скінчив (Самсон), умовк і зсунув брови темні, Немов картавсь, що видав таємницю (Леся Українка); Катерина догорала, як свічечка. Уже тиха стала, не кидалася, не гризлася нічим: її заспокоїла любов людей (Г. Хоткевич); Я терзався кілька днів і врешті надумав викласти всі свої почуття до неї на папері (В. Минко); Але коминарчука з листом не було, і Рифка з'їдалася сама в собі (І. Франко); Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (К. Гордієнко); — Без тебе я не жив, а маявся: чи справлю хоч трохи своє діло — біжу до тебе (Г. Квітка-Основ'яненко); Нестор здіймив капелюх і почав прощатися... Був дуже блідий, як полотно.. Він терпів (О. Кобилянська); За Свиридихою тюпав Сидорчук. Він потерпав. Мінився в лиці. Важко дихав. Упрівав і ввесь аж лиснів від рясного поту (Ю. Бедзик); Ламались, мінялись лінії фронту, знемагали в битвах бійці (Я. Баш); Я знемагавсь від ран вогневих, В болотах жовту воду пив, Я зарубками на деревах Безстрашну путь свою значив (М. Рильський); (Андрій:) Ні, я не можу розрізнитися з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (М. Кропивницький). . — Пор. 1. поневіря́тися.

ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИ розм., МА́ЯТИСЯ розм., ТУЛЯ́ТИСЯ розм., ПРИПУХА́ТИ фам., МИТА́РСТВУВАТИ книжн. — Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). — Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.

ТЕ́РПНУТИ (про тіло або його частини — втрачати чутливість), НІМІ́ТИ, ЦІПЕНІ́ТИ, ДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ЗАТЕРПА́ТИ, КЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯКА́ТИ, ЗАМЛІВА́ТИ, ЗОМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИ (ВМЛІВА́ТИ), ОБІМЛІВА́ТИ розм., УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКА́ТИ), ЗАТІКА́ТИ, ПОТЕРПА́ТИ розм. — Док.: зате́рпнути, оте́рпнути (оте́рпти), занімі́ти, онімі́ти, заціпені́ти, задерев'яніти, подерев'яні́ти, закля́кнути (закля́кти), замлі́ти, зомлі́ти, умлі́ти (вмлі́ти), обімлі́ти, укля́кнути (вкля́кнути), укля́кти (вкля́кти), затекти́. Вдруге за ці короткі хвилини відчув солдат Дем'ян.., що ноги йому терпнуть, потерпає цілий і аж вгинається під ним сама земля (Ю. Смолич); Страшенно нила права нога: за цілий день і не присядеш. Лівиця німіла (І. Цюпа); Кличу батька, кажу: упала, нога заніміла (Ганна Барвінок); Миколка кутався в стареньку даровану свитку, бо сіверко-вітер забирався в усі шпарки і ціпеніло від того все тіло (Н. Рибак); По роботі налягала втома, тіло дерев'яніло (М. Ю. Тарновський); Безповітряна, нестерпна спека душила його.. З кожним кроком провалювався в задушливу трясовину, чадіючи і затерпаючи весь (О. Гончар); Солдати нетерпляче тупцялися на місці, ноги їх клякли (З. Тулуб); Б'ється Остап і рубається, а правиця козацька зомліває (Марко Вовчок); В опівночі очі слабнуть, пальці умлівають (В. Стефаник); Ноги обімліли; Сонце стало примеркати, Став Зміяра уклякати (І. Манжура); (Петро:) Що його так стояти зв'язаним — руки затікають (В. Собко). — Пор. 1. закля́кнути.