потьмаритися

ЗАСМУТИ́ТИСЯ (стати смутним, невеселим), ПОСМУТНІ́ТИ, ПОСМУТИ́ТИСЯ, ПОСМУТНІ́ШАТИ, ПОСУМНІ́ТИ, ПОСУМНІ́ШАТИ, ЗАЖУРИ́ТИСЯ, РОЗСУМУВА́ТИСЯ, ПОТЬМА́РИТИСЯ, ЗАПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОСМУТИ́ТИСЯ рідко, ОСМУТНІ́ТИ рідко, ЗАДОСА́ДУВАТИ рідко, ПОМАРКОТНІ́ТИ діал.; ПРИСМУТИ́ТИСЯ розм., ПРИТЬМА́РИТИСЯ рідко, ПРИТЬМИ́ТИСЯ діал. (трохи). — Недок.: засму́чуватися, смути́тися, смутні́ти, зажу́рюватися, жури́тися, потьма́рюватися, опеча́люватися, осму́чуватися, притьма́рюватися. Зненацька Софія засмутилась і похилила голову, їй таки жаль звідси їхати (Леся Українка); — Ага... — засоромилася Одарка. І в наступну мить помітно посмутніла, відвернулася (І. Ле); Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з'явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині... (З. Тулуб); Запечалилася знову Горпина, запечалилася, аж зчорніла з журби на виду (Л. Яновська); Батько охмурнів, повісивши голову, а мати, голівоньку схиливши, осмутніла (Марко Вовчок); — Без людей не можна обійтися: оце сьогодні, наприклад, як задосадувала я, самітня (Л. Яновська); Дівчата помаркотніли і похилили головки в землю (Марко Черемшина); Задощило, і фільмування довелось припинити. Ягуар Ягуарович присмутивсь (О. Гончар). — Пор. 1. нудьгува́ти, сумува́ти.

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.