потягувати

БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. чим, розм., ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ) рідше, ТРІ́СКАТИ кого, перев. по чому або у що, чим, розм., ГАМСЕ́ЛИТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ підсил. розм., ГИЛИ́ТИ підсил. розм., ГОЛО́МШИТИ підсил. розм., ГРІ́ТИ підсил. розм., ДАВА́ТИ кому, перев. у що, по чому, підсил. розм., ДУБА́СИТИ підсил. розм., ДУ́ТИ підсил. розм., ДУХОПЕ́ЛИТИ підсил. розм., КОЛОШМА́ТИТИ підсил. розм., КРЕСА́ТИ підсил. розм., КРОПИ́ТИ підсил. розм., ЛОКШИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЛУПЦЮВА́ТИ підсил. розм., ЛУШПА́РИТИ підсил. розм., ЛУЩИ́ТИ підсил. розм., МАНІ́ЖИТИ підсил. розм., МІСИ́ТИ підсил. розм., МОЛОТИ́ТИ підсил. розм., МОСТИ́ТИ підсил. розм., МОТЛОШИ́ТИ підсил. розм., НАКЛАДА́ТИ кому, підсил. розм., ПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., ПОЛОСКА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ) перев. чим, підсил. розм., ПРА́ТИ перев. чим. підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., рідше, САДИ́ТИ перев. чим, підсил. розм., СТРИ́ГТИ кого, перев. чим, по чому, підсил. розм., ТІ́ПАТИ підсил. розм., ТЛУМИ́ТИ підсил. розм., ТОВКМА́ЧИТИ підсил. розм., ТОВКТИ́ підсил. розм., ТОЛОЧИ́ТИ підсил. розм., ТРОЩИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ЧОВПТИ́ підсил. розм., ЧУ́ХРАТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., ШМАТУВА́ТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., МО́РСКАТИ підсил. розм., рідко, БА́НИТИ підсил. діал., ВАЛИ́ТИ підсил. діал., МОЛОСУВА́ТИ підсил. діал., ПРАСУВА́ТИ підсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИ розм., ОКЛАДА́ТИ розм. (кого, перев. чим — бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИ кому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИ чим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИ кому, що або чим, розм., ЗАТО́ПЛЮВАТИ кому, в що, підсил. вульг., ОГРІВА́ТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЗУВАТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЩУВАТИ кого, перев. чим, підсил., розм., ЗАЦІ́ДЖУВАТИ кому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИ розм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИ розм., ТАСУВА́ТИ розм., ТУ́ЗАТИ (ТУСА́ТИ) розм. (бити, штовхаючи чим-небудь — звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИ розм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ (ВИТЯ́ГУВАТИ) розм. (чим — протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИ розм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИ розм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИ по кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить (ісправник), біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); — Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); — Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... — Гамселити, — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! — Гріти! Періщити! — Гатити! Молотити! Дубцювати! — Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! — Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! — Трощити! — Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); — Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); — Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Панас Мирний); (Андрій:) То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і — стій і дивися — кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); — Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони (борці) попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); (Гаврило:) Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх (панів)! Ой, по тім'ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися (вилізши) на Сука, толочив (Лемко) його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони (півні) злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає (вартовий) його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); — А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); — Серце б'ється, живий, — відповів перший. — Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); — Жерти так умієте? — і шпурляла (мачуха) якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); — Ми Галю від того шибеника (Василя) одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). — Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

ПИ́ТИ що і без додатка (вгамовувати спрагу якою-небудь рідиною), СПИВА́ТИ розм., ПИ́ТОНЬКИ пестл. дит., ПИТКИ пестл. дит.; ПИВА́ТИ розм. (часто, не раз); ПОПИВА́ТИ, ПОСМО́КТУВАТИ, ПОТЯ́ГУВАТИ (потроху, час від часу); СМОКТА́ТИ розм., ЦІДИ́ТИ розм. (повільно, пропускаючи рідину крізь зуби); СЬО́РБАТИ розм., ПОСЬО́РБУВАТИ розм., ПРИСЬО́РБУВАТИ розм. (повільно, перев. видаючи при цьому характерні звуки); ХЛЕБТА́ТИ (ХЛЕПТА́ТИ) розм., ХЛЕБЕСТА́ТИ розм., ХЛИ́СЬКАТИ діал. (про тварин — захоплюючи рідину язиком; про людину — перев. невеликими ковтками); СМАКУВА́ТИ що, чим, ТЯГТИ́ (ТЯГНУТИ) що, ЦМУ́ЛИТИ (ЦМО́ЛИТИ) що, розм. (повільно, насолоджуючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм. (із сл. на означення рідини — жадібно, великими ковтками); ХЛИСТА́ТИ розм., ДУ́ТИ розм., ДУ́ДЛИТИ вульг., ЖЛУКТИ́ТИ (ЖЛУКТА́ТИ) вульг., ЛИГА́ТИ вульг. (жадібно, випиваючи велику кількість). (Лукаш:) Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай! (Леся Українка); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю. Та виглядаю все зозуленьку мою (Л. Глібов); — Івась просив їстки і питки (Панас Мирний); Скульптор сидів на ґанку біля контори і спокійно попивав добуту з чемодана мінеральну воду (О. Гончар); Вони розмістилися в неробочому кабінеті сера Грегора і посмоктували якесь питво (Ю. Смолич); Проценко потягував старе смаковите винце, Рубець смакував крутий та солодкий час (Панас Мирний); В загоні триста корів; яка лежить, яка стоїть, інша смокче воду з чаші автопоїлки (І. Волошин); Батюта.. неквапно цідить пиво (Є. Гуцало); Дорош.. устав, напився води (чути було, як він жадібно, спрагло сьорбав її з кухля) (Григорій Тютюнник); Дотягнувшись до води, він упав над нею, став пожадливо по-собачому хлебтати (О. Гончар); — Годі вже хлептать цей чай! (І. Нечуй-Левицький); Так і смаже уста, так і суше у роті. Раз по раз вона хлиська воду (Панас Мирний); Хома Лихо припадає до відра, довго тягне холодну чисту воду (К. Гордієнко); А чорниця п'є — не нап'ється. — Вона, мабуть, вже цілісіньке відерце вицмулила, — кажу, — та все цмулить (Марко Вовчок); Цмолить (худоба), прихекуючи, забиває спрагу після душної ночі в хліві, п'є не нап'ється (Григорій Тютюнник); Огей байдуже, поволі ковтає чай (О. Досвітній); Він дожидавсь тогді вертепа, Хлистав з нудьги Охтирський мед (І. Котляревський); Вже чого-чого, а молока по самі очі вистачає. І сама п'є, з відра прямо дудлить, і додому несе (І. Рябокляч); Микола той чай жлуктить, як віл (М. Рудь); — Видно, що якби ви зварили в себе дома кисіль із магазинного сушняку, то так би не лигали, як тепер (Григорій Тютюнник).