почитати

ПОВАЖА́ТИ кого, що (відчувати повагу, ставитися з повагою до когось, чогось), ШАНУВА́ТИ, УШАНО́ВУВАТИ (ВШАНО́ВУВАТИ), ЦІНИ́ТИ, ЦІНУВА́ТИ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯ кому, чому, підсил., СХИЛЯ́ТИСЯ перед ким-чим, підсил., УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ) перед ким-чим, підсил., ОБО́ЖНЮВАТИ підсил., ОБО́ЖУВАТИ підсил., ПРИЗНАВА́ТИ розм., МАТИ ЗГЛЯДЬ на кого-що, розм., ПРА́ЗНУВАТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ (ПОЧИТА́ТИ) книжн., БЛАГОГОВІ́ТИ перед ким, підсил. книжн., БОГОТВОРИ́ТИ підсил. книжн., ОБОГОТВОРЯ́ТИ підсил. рідко, НА́ВИДІТИ діал. Сього чоловіка всі поважали змолоду (Марко Вовчок); — В якому чині будеш? — спитав Тарас. — Полковник. Чи курінний по-нашому. — А козаки шанують тебе? — Напевно... (Вас. Шевчук); Коли вмирає велика людина, пам'ять її вшановують (В. Еллан); З ним вона любила розмовляти й заєдно бажала його товариства. Цінила його далеко вище від свого мужа (Лесь Мартович); — Я ціную шляхтича по битвах та по героїчних вчинках (І. Нечуй-Левицький); Геніїв між нами небагато, То чому б не поклонятись їм? (В. Симоненко); — За якийсь час я був заворожений цією сильною натурою, слухаючи його розповіді про різні надзвичайні пригоди. Я просто схилявся перед ним (Я. Баш); — Я низько уклоняюся перед усім тим, що козацтво доброго зробило (Панас Мирний); Він обожнював і класиків,.. і не народжених класиками чесних середняків (А. Крижанівський); Я довідався, що десь коло нас близько мешкає молода швачка, яка ані в Бога не вірує, ані панів не признає (В. Стефаник); (Мусій:) Усе нашого Мартина почитують. Мабуть, люблять: добрий чоловік (Б. Грінченко); — Уговорюй його, як жінка: він тебе почитає, кохає щиро, може, тебе послухає (Панас Мирний); Діти не тільки любили його, а благоговіли перед ним (В. Канівець); Вона нарешті знайшла кому поклонятися, кого боготворити (М. Слабошпицький); Саїнів усі в селі любили й навиділи (Марко Черемшина).

ЛА́ЯТИ (обзивати кого-небудь образливими словами), ЛА́ЯТИСЯ, ОБЗИВА́ТИ, СВАРИ́ТИ, СВАРИ́ТИСЯ, ПРОКЛИНА́ТИ, ПАПЛЮ́ЖИТИ, КЛЯ́СТИ́ розм., НАБИРА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ШПЕ́ТИТИ розм., ХРЕСТИ́ТИ розм., ВИ́СПОВІДАТИ, ШЕРСТИ́ТИ розм., ОЗИВА́ТИ рідше, ПОЧИ́ТУВАТИ розм. рідко, ПОЧИТА́ТИ розм. рідко, КРИ́ТИ фам. рідко, КОБЕНИ́ТИ фам. рідко, ФУ́КАТИ діал., ФУ́КАТИСЯ діал., ПСЯ́ЧИТИ діал., ПСЯКУВА́ТИ діал., ЦАБА́НИ́ТИ діал.; ЛИХОСЛО́ВИТИ (перев. соромітними словами); БАТЬКУВА́ТИ розм., БАТЬКУВА́ТИСЯ розм. (образливо згадуючи батька); МАТЮКА́ТИ розм., МАТЮКА́ТИСЯ розм., МАТІРКУВА́ТИ розм. (вживаючи матюки); ЧОРТИХА́ТИСЯ розм., ЧЕРКА́ТИ розм., ЧЕРКА́ТИСЯ розм. рідше (згадуючи чорта). — Док.: ви́лаяти, нала́яти, обла́яти рідко ви́лаятися, нала́ятися, обізва́ти, проклясти́, набра́ти, узва́ти, пошпе́тити, ви́батькувати, ви́батькуватися, озва́ти. Данилко знаходив батька й вів додому, дорогою він лаяв його всіма словами, які чув од мами (Ю. Яновський); Навіть Брага Левко Іванович, який рідко лається, зараз не дуже добирає слова (О. Гончар); Олекса .. обзиває брата усякими словами (М. Стельмах); Дуже то немилий випадок, як тебе при людях сварять і плюгавлять (Лесь Мартович); Коня не бий, слуги не проклинай, жінки не дражни, коли хочеш, щоб статкували (прислів'я); Жінка до мене: — Ти сякий, ти такий, ти затеряв ґрунт, ти лайдаку, ти пияку, ну паплюжить (Лесь Мартович); Крик, гармидер і шум. Польові цабанять, В батька-матір кленуть, стадо хочуть загнать (І. Франко); Хіба не вони зневажають ваше добре ім'я, узиваючи Вас хамами та рабами неключими? (П. Куліш); Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олімпських шпетив на всю губу (І. Котляревський); Заніздра.. хрестив Гудзя не зовсім приємними епітетами (С. Добровольський); (Явтух:) Та й чого ти мене раком озиваєш? (О. Корнійчук); Шарківна почитує (молодицю) і в батька, і в матір, і в рід увесь, аж луна ходить над базаром (С. Васильченко); (Марія Михайлівна:) У нас в полку був один такий партизан, то бувало цілий день лається. ..В окопі чи в засідці сидить і то не втерпить — висуне голову і криє білих (І. Кочерга); По-соромітському не кобенить (Добрість), не виє, Під лавкою в шинку, мов цуцик, не засне (П. Гулак-Артемовський); (Агафія:) Батько гнівався, фукав, ну, але нарешті не боронив, — каже: най буде професором (І. Франко); — Судія такий добродушний, говорив зо мною по-людськи, не кричав, не фукався, не бив мене так, як шандар (І. Франко); Вона так псячить чоловіка (Словник Б. Грінченка); І чого їм від нього треба? Не курить, не п'є, не лихословить (Л. Дмитерко); Він.. дав волю серцю, став батькувати, лаятись.. (Панас Мирний); — Вночі в вагоні ти, Грицьку, інакше говорив. Чи забув, як батькувався сам від обурення? (А. Головко); А пан скажений. ..Ну вже ж і матюкав, сукин син! (Остап Вишня); Хтось матюкався нам услід, ховаючися за тинами... (В. Сосюра); Лаялись (у тюр-мі) страшенно: ... тут кляли й матіркували у все, в що хочете (М. Коцюбинський); Він нервувався й чортихався так, що аж кінь під ним танцював (Д. Бузько); (Стась:) Чорт би забрав усіх Кармелюків на світі! (Пані:) Я ж тебе прошу, як доброго: ..не черкай хоч сьогодні! (С. Васильченко); — Ось ти б не черкався, Федоре, в хаті, — благальним тоном промовила мати (О. Гончар).

ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) ким, чим, яким, за кого-що (ставити на рівень із ким-, чим-небудь, прирівнювати до когось, чогось, ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЗНАВА́ТИ, ЛІЧИ́ТИ рідко, ПРИЙМА́ТИ (за кого-що), МА́ТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ заст., ПОЧИТА́ТИ заст. (за кого-що); ПОЧУВА́ТИ у спол. із сл. себе, ким, чим, рідко; ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), БА́ЧИТИ (у кому, чому кого, що). — Док.: призна́ти, ви́знати, порахува́ти, прийня́ти. Лаврін уже вважав себе за господаря (І. Нечуй-Левицький); Говорили всі одразу, говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко); Визнати картину шедевром; Я себе не лічу за вірші віршівника (Панас Мирний); Він приймає переодягнену Онисю за доньку господаря (Д. Бедзик); (Хороший:) Так ви мене за приятеля маєте? (Олена Пчілка); Він почитує.. всіх немужиків за інакшу породу людей (Лесь Мартович); (Мар'яна:) Не маю я злих думок до тебе, бо за брата почитаю (С. Васильченко); — Почувай себе з нами не наймичкою, а господинею в хаті... (О. Гончар); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О.Гончар); Вбачати в комусь свого противника.