поява

ПОЯ́ВА (когось, чогось де-небудь), ПОЯ́ВЛЕННЯ рідше, З'Я́ВА розм., З'Я́ВИЩЕ розм., З'ЯВЛЕННЯ розм. рідше; ПРИПЛИ́В (великої кількості когось, чогось); ВИ́ХІД (також дійової особи на сцені). З появою Антона Герасимовича вчителі одразу стають поважними (О. Гончар); — І що ж, Несторе? — звернувсь я, щиро врадуваний його появленням. — Як поживаєте? (О. Кобилянська); Святкує нарешті душа його, коли син отак, як зараз, сидить під тополями у чабанському товаристві, самою своєю з'явою змінивши одноманітність батькового життя (О. Гончар); Притаїлось все, пополохалось Перед з'явищем тучі грізної: Вітерець ущух, — ані подиху, Змовк веселий гай — ані шелесту (М. Старицький); З'являється Острожин.. Орест при його з'явленні робить прикрий рух (Леся Українка); Нині дуже великий приплив авторів до редакції (Т. Масенко); (Лучицька:) О! То я вспію, — ще багато часу... мій вихід останній (М. Старицький). — Пор. прибуття́.

ПРИБУТТЯ́, ПРИХІ́Д, ПРИШЕ́СТЯ церк., заст.; Я́ВКА розм. (на роботу, службу, збори тощо). Пароплав, що йшов з моря, наближався до берега і дав гудок, сповіщаючи про своє прибуття (М. Трублаїні); Змій прийняв прибульців радо: "З прибуттям до нас, громадо!" (Л. Первомайський); Після приходу молодих людей в покоях стало веселіше (І. Нечуй-Левицький); (Люцій:) Ми діждемось другого пришестя Христа і слави римської (Леся Українка); Абу-Раземові оголосили вже і день явки до війська (І. Ле). — Пор. 1. поя́ва, I. 1. прибу́ти.

ПРИМА́РА (те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві), МАРА́, МАНА́, ОМА́НА, ОБЛУ́ДА, ХИМЕ́РА, ПРИ́ВИД, ПРИВИ́ДДЯ рідше, ВИ́ДИВО книжн., поет., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА заст., ПОЯ́ВА діал.; ІЛЮ́ЗІЯ (те, що тільки здається справжнім, реальним). Примара порятунку ніби пожартувала над нами, мов уві сні привиділась (Ю. Збанацький); Як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко); (Лицар:) То був порив остатній, він показав, що крил моїх нема, що то була якась мана, облуда, немов я чув їх в себе за плечима (Леся Українка); Як часом з'являється нам, що уже не існує, — То лише мислі потьмарення, образів сонних омана (переклад М. Зерова); Золоті надії, дитячі химери, — розбило, розвіяло, як грім пір'я (С. Васильченко); Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (М. Коцюбинський); Осінній день — похмурий, мороський — Одне бажання родить непоборне: Минай скоріше, як привиддя чорне, Як давній спогад, прикрий і чужий (Є. Фомін); Як гаряче плинуть з безвісної далі Притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський); Туга за фантомом щастя — се щастя (Уляна Кравченко); Скоро утома переборола збуджені нерви, і Сергій задрімав. Якісь візії плелися тоді в його голові (Г. Коцюба); Така привабна ця таємна подорож, і повно радощів, химерних снів і обмар (С. Васильченко); Ти не любила... Час останній... Який же біль, який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (В. Сосюра).