пречудово

ПРЕКРА́СНО присл. і предик., ЧУДО́ВО, ЧУДЕ́СНО рідше, ЧУДО́ВНО рідше, НЕЗРІВНЯ́ННО, НАВДИВОВИ́ЖУ, БЛИСКУЧЕ підсил., ПРЕДО́БРЕ підсил. розм., ПРЕЧУДОВО підсил. розм., ПРЕЧУДЕ́СНО підсил. розм., НАПРО́ЧУД розм., ЗНАМЕНИ́ТО розм., БОЖЕ́СТВЕННО заст., поет., БЛАГОДА́ТЬ предик., розм. Шевченко гаряче любив і прекрасно знав творчість Пушкіна, Грибоєдова, Лермонтова (М. Рильський); Михайло чудово плавав (О. Досвітній); Гей, ви, далі, далі безкінечні й сині, як чудесно в світі молодому жить! (В. Сосюра); Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був — із щирого срібла! (П. Тичина); Пшениця розрослась і виколосилась навдивовижу (О. Стороженко); Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі, Що Вишеньці моїй предобре у саду (Є. Гребінка); Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудесно, пречудово (П. Тичина); Напрочуд грають кобзарі, Кипить шпарке весілля (П. Грабовський); Помітивши, як знаменито прислужує гостеві Сікурано, він (султан) так його уподобав, що попрохав каталонця уступити йому свого джуру (переклад М. Лукаша); — Ну куди тобі звідси: глянь, яка благодать! Лимани, коси, острови... (О. Гончар). — Пор. 1. до́бре, 1. прекра́сний.