пригинати

НАГИНА́ТИ (змушувати опускатися донизу верхню частину дерева, трави, гілки тощо), ГНУ́ТИ, ЗГИНА́ТИ, ВГИНА́ТИ (УГИНА́ТИ), НАХИЛЯ́ТИ, ХИЛИ́ТИ, ПОХИЛЯ́ТИ, СХИЛЯ́ТИ, КЛОНИ́ТИ поет.; ПРИГИНА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ (до кого-, чого-небудь — до землі і т. ін.); НАДГИНА́ТИ розм. (трохи згинаючи, нахиляти). — Док.: нагну́ти, зігну́ти, вгну́ти (угну́ти), нахили́ти, похили́ти, схили́ти, пригну́ти, прихили́ти, надігну́ти. Леонід Семенович.. вхопив гілку яблуні, нагнув її (І. Нечуй-Левицький); Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі (Т. Шевченко); Згинає колосся вусате вага золотого зерна (В. Сосюра); Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (П. Грабовський); Грона похилили гіллячку (М. Коцюбинський); Теплий вітрець.. схилив до землі білі келехи ромашок (В. Козаченко); Виплива на сині ріки Ясен вечір іздаля — І до ніг йому гвоздики Клонить пристрасна земля (М. Рильський); Червоні лопаті хедера пригинали до серпа важкоколосу пшеницю (Ю. Збанацький); "...Від жалощів у полі квітки в'яли, Дерева з туги верховини До землі прихиляли!" (Панас Мирний). — Пор. 1. гну́ти.

НАХИЛЯ́ТИ (голову, спину, шию), НАГИНА́ТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПРИГИНА́ТИ (трохи, не зовсім); ЗГИНА́ТИ (спину, шию, рідко — голову); ПЕРЕГИНА́ТИ підсил., ПЕРЕХИЛЯ́ТИ підсил. (спину, шию); ХИЛИ́ТИ, ПОХИЛЯ́ТИ, КЛОНИ́ТИ поет. (голову, обличчя, чоло); ОПУСКА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ (голову). — Док.: нахили́ти, нагну́ти, схили́ти, перехня́бити діал. пригну́ти, зігну́ти, перегну́ти, перехили́ти, похили́ти, опусти́ти, прихили́ти. Килина мерщій нахилила обличчя (А. Головко); — Сонька? — перепитала молодичка й так нагнула голову, що її підборіддя стало потрійне (Є. Гуцало); За хвилину Заїка вже стояв на балконі й почтиво схилив спину за кріслом князя (Г. Хоткевич); Низько пригнувши голову, йде (гусак) прямо на неї (А. Дімаров); Кінь став дибки, граціозно зігнувши шию (І. Нечуй-Левицький); Добриловський ще раз граціозно і якось м'яко нахилив шию й голову... перегнув пополовині свою тонку фігуру та й сів у крісло (І. Нечуй-Левицький); Чубенко хилив голову й пускав з руки повід (Ю. Яновський); Ото він і пішов.. тихою ступою, похиливши голову, мов задумався (Г. Квітка-Основ'яненко); Клонить обличчя кохане До узголів'я жона (М. Рильський); Її здалося, що всі люди задивлялись на неї, а вона, прихиляючи голову, тихенько здоровкалась з ними (М. Стельмах).