припахати

I. ВІДГО́НИТИ чим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИ розм., ТХНУ́ТИ розм.; ПРИПАХА́ТИ розм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИ фам. (про сильний неприємний запах). Повітря відгонить гнилим листям і болотом (Ірина Вільде); Гнат тримав її під руки й дивився, як у неї на плечах розсипалося волосся, звисало в повітрі і віддавало запахом весняних квітів (С. Чорнобривець); Суп пахтів димом (П. Загребельний); — Зайшов у таке місце, де вода була дуже масна, наче сіркою від неї тхнуло (О. Донченко); — Чого ж се воно (борошно) чорне?.. Бач же й димом припахає (Панас Мирний); Від нього так і перло карболкою (Григорій Тютюнник). — Пор. I. па́хнути.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. припахати — припаха́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. припахати — -ає, недок., розм. Мати легкий або неприємний запах. || безос., перен. Свідчити про наявність чого-небудь негативного. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. припахати — ПРИПАХА́ТИ, ає, недок., розм. Мати легкий або неприємний запах. – Чого же се воно [борошно] чорне? Пополам із землею? – питали жінки. – Де там земля? То воно трохи з горілим, бач же й димом припахає... (Панас Мирний); // безос., перен. Словник української мови у 20 томах
  4. припахати — ПРИПАХА́ТИ, ає, недок., розм. Мати легкий або неприємний запах. — Чого же се воно [борошно] чорне? Пополам із землею? — питали жінки. — Де там земля? То воно трохи з горілим, бач же й димом припахає… (Мирний, IV, 1955, 256); *Образно. Словник української мови в 11 томах