припахати
ПРИПАХА́ТИ, ає, недок., розм. Мати легкий або неприємний запах.
— Чого же се воно [борошно] чорне? Пополам із землею? — питали жінки. — Де там земля? То воно трохи з горілим, бач же й димом припахає… (Мирний, IV, 1955, 256);
*Образно. — Душком від тебе антирадянським припахає. — А ти хіба з тих, що принюхуються? — Ні, я з тих, що нутром чують (Тют., Вир, 1964, 175);
// безос. , перен. Свідчити про наявність чого-небудь негативного.
— Чого ж се [карасики] на сковороді, — Допитується Лев, — а не в воді? Лис засмутивсь і ледве дише… —Дозволив я, щоб їм [карасям] було видніше Побачить відціля Ясновельможнішого короля! — Нащо ж вогнем печеш?.. Брехнею припахає? (Гл., Вибр., 1951, 113).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- припахати — припаха́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- припахати — -ає, недок., розм. Мати легкий або неприємний запах. || безос., перен. Свідчити про наявність чого-небудь негативного. Великий тлумачний словник сучасної мови
- припахати — ПРИПАХА́ТИ, ає, недок., розм. Мати легкий або неприємний запах. – Чого же се воно [борошно] чорне? Пополам із землею? – питали жінки. – Де там земля? То воно трохи з горілим, бач же й димом припахає... (Панас Мирний); // безос., перен. Словник української мови у 20 томах
- припахати — I. ВІДГО́НИТИ чим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИ розм., ТХНУ́ТИ розм.; ПРИПАХА́ТИ розм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИ фам. (про сильний неприємний запах). Словник синонімів української мови