приповісти

ПРИМОВЛЯ́ТИ (супроводжувати якусь дію словами, римованими висловами, відповідними до ситуації), ПРИКА́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПРИГОВО́РЮВАТИ розм., ПРИКЛАДА́ТИ діал., ПРИПОВІДА́ТИ діал.; ПРИЧИТА́ТИ (ПРИЧИ́ТУВАТИ) розм. (голосно). — Док.: примо́вити, приказа́ти, приговори́ти, прикла́сти, приповісти́. Грають вітри, й примовляють Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти Вовіки і віки (П. Куліш); Хто вміє стільки коломийок? Хто так прикаже до ладу? (О. Олесь); Чули либонь, як напустився Йосип на Параску за ту дитину, як Параска, коли не було Йосипа дома, гойдала його, наказуючи: "Моє ти паненятко!" (Панас Мирний); У котаворкота Була мачуха лиха, Била його, била, Била, приговорювала (збірник "Український дитячий фольклор"); Дитина кричить у колисці, а вона собі на коморі тужить та прикладає (Ганна Барвінок); З Іваном щось недобре коїлося. Він від самого досвітку раз у раз йойкав та приповідав: — Тото ми!.. Йой, тото ми! (Лесь Мартович); Дивиться (стара) на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне (Остап Вишня); Дід.. як ударив себе по полах та давай причитувати: — А щоб тобі та бодай тобі! (збірник "Україна сміється").

РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ (ПОВІ́ДУВАТИ), ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИ розм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) діал., УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) діал., ОПОВІ́ДУВАТИ заст., ПРОПОВІ́ДУВАТИ заст., ЯСУВА́ТИ заст., БА́ЯТИ діал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯ розм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИ розм. (час від часу, подекуди). — Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́ (впові́сти), оповісти́ти розм. похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ'яненко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); (Охрим:) Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); — Не знать, що ти провадиш, свате! — дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); — Так і так, — уповідає (Аниця), — знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); — Еге, пустив! Еге, сам! — озвавсь Антосьо, — добре пустив! — І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); — Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи — пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: — Нема биків (А. Тесленко); — Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ'яненко); — Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).