присідати

ПРИСІДА́ННЯ, ПРИ́СЯДКА (у танці); РЕВЕРА́НС (з шанобливим уклоном або у танці). Юрій потягнувся, аж затріщали суглоби, зробив кілька присідань (П. Загребельний); Перший (дід) присядку веде, Об землю міцно креше там, А другий вслід йому іде Сивобородим кречетом (А. Малишко); Фесенко скочив з фаетона, зробив граціозний не поклін, а якийсь реверанс до усієї компанії загалом (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. присіда́ти.

ПРИСІДА́ТИ (згинаючи ноги в колінах, більше чи менше опускати корпус), ОСІДА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ рідше, ПРИСА́ДЖУВАТИСЯ діал. — Док.: присі́сти, осі́сти, прихили́тися. Парубок приходить до сушарні, присідає біля промитого дощами вугілля (М. Стельмах); Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна (В. Бабляк); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей, що, ридаючи, прихилялися до землі, падали на землю (П. Колесник); На двох жердках, злегка присаджуючись до землі, несуть хлопці цілу копицю сіна (М. Стельмах).

СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯ розм., УСІДА́ТИ (ВСІДА́ТИ) діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ рідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ (ВСА́ДЖУВАТИСЯ), УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯ розм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). — Док.: сі́сти, усі́сти (всі́сти), опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися (всадови́тися), усі́стися (всі́стися), присі́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), плю́хнутися, підсі́сти. — Сідайте ж! — показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); (Прохор:) Милості просимо садовитися. (Сільський староста:) Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); — Доня не зрозуміла батька.. — сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).