проймати

ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ) (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ (УГЛЯДА́ТИСЯ), ПРИДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, на кого-що й без додатка, ПРИГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ кого, що, на кого-що й без додатка, ВИТРІЩА́ТИСЯ на кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, розм., ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм., НАЗИРА́ТИ без додатка, розм., ПРИЗИРА́ТИСЯ до кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) в кого-що, ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ (УТУ́ПЛЮВАТИСЯ), ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ (УСТРОМЛЯ́ТИСЯ), ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ (УСТРО́МЛЮВАТИСЯ), ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИ розм., ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПРИРОСТА́ТИ до кого-чого, ВПИРА́ТИСЯ (УПИРА́ТИСЯ) в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТУ́ПЛЮВАТИ (УТУ́ПЛЮВАТИ), УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (у сполуч. зі сл. очі, погляд). — Док.: вдиви́тися (удиви́тися), вгле́дітися (угле́дітися), вгля́дітися (угля́дітися), придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися (упи́тися), вп'ясти́ся (уп'ясти́ся), впну́тися (упну́тися), вту́питися (уту́питися), встроми́тися (устроми́тися), прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп'я́лити (вп'я́лити), прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися (впе́ртися), встроми́ти (устроми́ти), вту́пити (уту́пити), упе́рти (впе́рти). З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); — Як же ти зберегла все це? — здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато — так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав (я), чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався (Брянський) гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп'явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп'ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі (Матюхи) гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав (Герман) уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); (Лікар) пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" — пронизливими.. очима (Омелян) просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває (Катря) мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав (Кузь) багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); — Ну що? — знову кинув Прохор і вперся в нього (Никанора) очима (І. Микитенко); Встромляв (Іван) очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).

ВИНИКА́ТИ (починати існувати, набувати реальності; у голові, в серці — про думки, почуття), ПОВСТАВА́ТИ (ПОСТАВА́ТИ), СТАВА́ТИ, З'ЯВЛЯ́ТИСЯ, ПОЯВЛЯ́ТИСЯ, УТВО́РЮВАТИСЯ, СТВО́РЮВАТИСЯ, ВИТВО́РЮВАТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ЗАРО́ДЖУВАТИСЯ, БРА́ТИСЯ, НАРО́ДЖУВАТИСЯ, ФОРМУВА́ТИСЯ, ПОРО́ДЖУВАТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ рідко, ТВОРИ́ТИСЯ рідше, ПЛОДИ́ТИСЯ розм.; ПРИХО́ДИТИ, ПРОБУ́ДЖУВАТИСЯ, НАЗРІВА́ТИ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ), ПРОЙМА́ТИ, РОЗВОРУ́ШУВАТИСЯ, ПРОСИПА́ТИСЯ, ПРОСИНА́ТИСЯ, НАКЛЬО́ВУВАТИСЯ розм., ЗАКЛЬО́ВУВАТИСЯ розм. рідко (про думки, почуття); ЗРИНА́ТИ, ВИПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПРОКИДА́ТИСЯ, БУДИ́ТИСЯ, РОЗКРИВА́ТИСЯ, ВИРО́ЮВАТИСЯ (в уяві, в пам'яті, а також у голові, в серці); ЗАКРАДА́ТИСЯ (мимоволі, непомітно). — Док.: ви́никнути, повста́ти (поста́ти), ста́ти, з'яви́тися, появи́тися, утвори́тися, ви́творитися, здійня́тися, зароди́тися, взя́тися (узя́тися) рідше народи́тися, сформува́тися, породи́тися, схопи́тися, сплоди́тися, прийти́, пробуди́тися, назрі́ти, підійня́тися (підня́тися), пройня́ти, розворуши́тися, просну́тися, наклю́нутися, заклю́нутися, зри́нути, ви́плисти, ви́пливти, ви́плинути, сплисти́, спливти́, спли́нути, проки́нутися, збуди́тися, розкри́тися, ви́роїтися, прили́нути поет. проли́нути рідше поет, стре́льнути розм. (раптово) закра́стися. Із нічого ніщо виникати не може (М. Зеров); Згадки пішли за згадками, картини стародавнього життя виникали одна за однією (І. Нечуй-Левицький); За його почином і головно на його акціях, повстала велика дестилярня (нафтоочисна фабрика) біля Дрогобича (І. Франко); Кримські гори постали поволі (Остап Вишня); І події минулих літ в уяві Михася поставали, як живі (С. Чорнобривець); Наші слова стають нашими ділами й судять нас люди "по ділах наших" (Леся Українка); — Я іноді хворію на ностальгію, цебто — у мене з'являється нудьга за батьківщиною (Ю. Яновський); Я прославлю тії рівнії права, що в історії ж уперше появились (П. Тичина); На будові утворився міцний, здібний колектив механізаторів і будівельників (з журналу); Створилась загроза повного розгрому частин Першої Кінної, що перебували тут (О. Гончар); Тепер уже витворюється і в Галичині інтелігенція непопівська (Леся Українка); Йому було й радісно, і боязко заразом, тривога здіймалась у серці (М. Коцюбинський); Напруженість у взаєминах хлопця та дівчини поволі зникала, зароджувалась дружба (А. Головко); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); — Щось не йметься мені віри, щоб це справді.. народжувалась сільська інтелігенція та й єдналася з нами (Б. Грінченко); Теорія художнього перекладу — наука молода, яка щойно починає формуватися (з газети); Чим довше існує пісня, тим більше породжується її варіантів (з журналу); Ось схопилась хуртовина, закурилася долина (Я. Щоголів); Твориться молоде місто (О. Довженко); (Корній Донченко:) Дай же, Боже, щоб вам.. з цих грошей ще гроші плодились (Б. Грінченко); Як то часто приходять мені на ум молоді літа (Марко Вовчок); В її серці на хвилю пробудилося гірке почуття жалю (І. Франко); Улас відчував, що в його душі назріває великий злам (Григорій Тютюнник); Серце його зав'ядало,.. піднімалася ненависть (Панас Мирний); Любов до тебе всю мене проймає (Леся Українка); Дрімаючі думи розворушились в голові Ломницького (І. Нечуй-Левицький); Неясна заздрість просипається в серці (О. Донченко); У нього наклюнулась ідея: нанести нашому голові новорічний візит (І. Рябокляч); Один Аркадій нічого не помічав: у голові все снувалися думки, які заклюнулись уночі (Дніпрова Чайка); Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький); Дивився в темряву, і перед ним одна за одною випливали картини сільського життя (Д. Ткач); Минуле спливало перед ними в дивному тумані (Л. Первомайський); Ох, невже ж таки кохання Прокидається в мені! (А. Кримський); (Принцеса:) Нова вступає в душу сила, одвага в серці будиться, як гляне на се нове життя (Леся Українка); Широкий світ розкривається перед нами, коли ми читаємо книги Івана Франка (М. Рильський); Оце як почав я.. те давнє згадувати, то й не потовплю споминок — вироюються та вироюються (Марко Вовчок); Мов з дівочого сну, мені спомин прилине про тебе (Л. Забашта); Думка пролинула (Леся Українка); І зненацька стрельнула в голові думка: "А чому б тобі, Стецьку, не втекти?" (І. Цюпа); Щось незбагненне, якийсь підлий страх закрався їй у серце (Д. Міщенко).

ЗВОРУ́ШУВАТИ (збуджувати співчуття, жаль, ніжність і т. ін., глибоко хвилюючи), ХВИЛЮВА́ТИ, ПРОЙМА́ТИ, ЗРУ́ШУВАТИ заст., ПОРУ́ШУВАТИ діал., ПОРУША́ТИ діал.; ТОРКА́ТИ, ТОРКА́ТИСЯ (перев. із сл. душа, серце). — Док.: зворуши́ти, схвилюва́ти, пройня́ти, зру́шити, пору́шити, торкну́ти, торкну́тися. Він справді кам'яна людина.. Його ніщо не зворушує, ніщо не хвилює (Мирослав Ірчан); Сірий нудний твір, який не хвилює вас, це — поганий твір (О. Донченко); Ніхто не міг розібрати жодного слова тієї пісні, але її мелодія проймала кожного (М. Трублаїні); Підмайстер був твердий, як камінь. Ніякі просьби ані заклинання не порушували його (І. Франко); Невеличка часом пісенька, А громаду поруша: В її відгуках милесеньких, Що ніжніш від струн тонесеньких, Виявляється душа (П. Грабовський); Журавлина пісня, пролітаючи над селом, торкалася серця (М. Стельмах). — Пор. розчу́лювати, 1. хвилюва́ти.

НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док.: насити́ти, просочи́ти, прося́кнути (прося́кти), напої́ти, пройня́ти. Шухляди його стола виповнені були паперами з синіми рядками й наситили хатнє повітря специфічним запахом (М. Коцюбинський); Падає його голова, пересихають губи, липкий холодний піт просякає сорочку (З. Тулуб); Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (О. Досвітній); Кипариси слухають (ніч)... І поять ніч пахощами (Остап Вишня); Дим в'їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (С. Журахович). — Пор. 2. напо́внити.

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ПРОЙМА́ТИ кого (про вітер, холод тощо — своєю дією, своїм впливом викликати в когось певні фізичні відчуття; про гострий біль), ДОШКУЛЯ́ТИ (ДОШКУ́ЛЮВАТИ) кому, ПРОБИРА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, НИЗА́ТИ рідше, ПРОШИВА́ТИ, ПРОПА́ЛЮВАТИ, ПРОПІКА́ТИ, ПРИПІКА́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПОЙМА́ТИ, ПОНІМА́ТИ розм., ПРОХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРОШПИ́ГУВАТИ розм., ШПИГА́ТИ розм., ПРОШИБА́ТИ розм.; ПРА́ЖИТИ розм. (про вітер, холод). — Док.: пройня́ти, дошку́лити, пробра́ти, прониза́ти, проши́ти, пропали́ти, пропекти́, припекти, пройти́, пойня́ти, поня́ти, прохопи́ти, прошпигну́ти, шпигну́ти (шпигонути), прошиби́ти. — Про що ти, Арсене? — поспитала (Килина), відчуваючи, що нічний холодок і лісова вогкість починають проймати її тіло (Є. Гуцало); Іноді нестерпний біль проймав усе його тіло (В. Козаченко); Вигріб (лось) собі глибоку яму в снігу, ліг, але заснути не міг. Дошкуляв холод (В. Гжицький); У великій кімнаті не топилося, хоч холод дошкулював (Н. Кобринська); Він захрипів і здригнувся: його пробрало морозом (Вал. Шевчук); Біль пронизує до кісток, свердлить буравами тіло (М. Стельмах); Від стін низало холодом (О. Ільченко); Мороз і вітер прошивали тіло (М. Рильський); Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (В. Кучер); Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (приказка); Скрипнув мороз під ногами. Іній на шапці блищить, Холод проходить руками, Пальці твої леденить (Ю. Гойда); Серце в грудях стиснулось, а потім його цілого пойняв холод (О. Досвітній); Темно було у печерах зовсім, і холод свіжий понімав (Марко Вовчок); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Холодом прошпигує все тіло панотця (З. Тулуб); Холодний вітер і колюча мряка шпигають обличчя (П. Панч); Вогкість прошибала всякого, аж до самих костей (Лесь Мартович); Стужа.. пражить до кісток (переклад П. Грабовського).

ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо — крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ (ПРОМИ́КУВАТИСЯ) розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ) (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (ВРІЗА́ТИСЯ), УРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ (ВВІХО́ДИТИ) (УХО́ДИТИ) (УВІХО́ДИТИ) (всередину чогось). — Док.: прони́кнути (прони́кти), пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися (просотитися рідше), проціди́тися, прося́кнути (прося́кти), пробра́тися, добра́тися (дібра́тися), промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), вде́ртися (уде́ртися), прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися (урізатися), просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти (протя́ти), ввійти́ (увійти́). Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, — лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наби́тися.

ПРОТИНА́ТИ (розтинаючи гострим предметом, кулею тощо, робити в чомусь отвір, крізну рану), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ), ПРОЙМА́ТИ, ПРОПО́РЮВАТИ. — Док.: протну́ти (протя́ти), прониза́ти, прорі́зати, пройня́ти, пропоро́ти. Віддай же Іуду на правий наш суд, На нашу козачу розправу: .. Я сам йому горло зубами протну (М. Старицький); Добула (Рогніда) ніж і протяла на руках Свена ремені, щоб він міг ворухнутися і повзати (Юліан Опільський); І знов картина. Стріляються. Щось гостре, гаряче пронизує його тіло в тому місці, де сидить образа, аж йому легше стає од того — і він труп, і він герой! (М. Коцюбинський); У дні війни, у дні боїв минулі, — У незабутній, у тривожний час, — знамено те не раз прошили кулі, Осколки мін прорізали не раз (В. Бичко); Одіссей його ранив — Списа блискучого вістрям лопатку пройняв йому наскрізь (переклад Бориса Тена); — Виявляється, це не рана, а так, щось дуже схоже на рекламу. Обшивку трохи пропороло, а кості навіть не торкнулось (В. Собко). — Пор. 1. проко́лювати.