простромити

ПРОБИВА́ТИ (ударами, натиском утворювати в чомусь отвір, рану, прохід тощо), ПРОЛО́МЛЮВАТИ (ПРОЛА́МУВАТИ), ПРОШИБА́ТИ розм.; ПРОСА́ДЖУВАТИ, ПРОВА́ЛЮВАТИ (докладаючи великих зусиль); ПРОТИКА́ТИ, ТАРА́НИТИ, ПРОСТРО́МЛЮВАТИ, ПРОТАРА́НЮВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОСІКАТИ (наскрізь). — Док.: проби́ти, проломи́ти (пролама́ти), прошиби́ти, просади́ти, провали́ти, проткну́ти, протаранити, простромити, проши́ти, просікти́. Пробиваю кригу в грудні, Аби скупатися в ріці (Т. Осьмачка); — Народ висадив браму і проломив стіну! — крикнули в палаці (І. Нечуй-Левицький); Він хоче зробитися незримим, хоче зійти парою, ввійти в землю або проламати головою двері, щоб тільки тут не бути (П. Колесник); — Танцює так (дід), що аж хата тремтить. Не повірите, така сила, що дошку в підлозі просадив (Ю. Збанацький); Маєш клопіт — заганяй обох (дітей) на піч, напувай пареним молоком з овечим лоєм та ще пильнуй, щоб і череня не провалили (Григорій Тютюнник); — Я.. кинувся на нього з шаблею, простромивши йому живіт з такою силою, що наш мучитель перекинувся на палубу (Вал. Шевчук); Льотка як зачавуниться, то біда! Шість чоловік беремось і "бараном" таранимо, аж іскри з очей сиплються, доки лом сталевий заганяємо, щоб льотку проломити (О. Гончар); Вертів (Сергій) бур і бив балдою, бив до нестями, ніби своїми ударами хотів вгамувати біль і протаранити скелю, що закривала світ (Г. Коцюба).

ПРОКО́ЛЮВАТИ (чимсь гострим, колючим пробивати отвір у чому-небудь, проникаючи кудись, даючи вихід чомусь), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОСТРО́МЛЮВАТИ, ПРОТИКА́ТИ, ПРОТИНА́ТИ, ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПРОСА́ДЖУВАТИ розм., ПРОШПИ́ГУВАТИ розм., ПРОХРО́МЛЮВАТИ діал.; НАДКО́ЛЮВАТИ (трохи або зверху). — Док.: проколо́ти, прониза́ти, простроми́ти, проткну́ти, протну́ти, проштрикну́ти, просади́ти, прошпигну́ти, прохроми́ти, надколо́ти. Я відчуваю, що мені проколюють шкіру голками і впускають рідину (Ю. Яновський); Щось гостре, гаряче пронизує його тіло (М. Коцюбинський); От-от бугай настигне; от-от простромить рогом наскрізь Максимову спину (Панас Мирний); Шамрай обережно і уважно, так, наче робив справу світової ваги, проткнув виделкою червоний щокастий помідор (В. Собко); "Поглянь, штики блищать ворожі, вони протнуть тебе... Не йди" (В. Сосюра); Проштрикнув (їжак) У грядці дірку, В дірку Вкинув насінинку (М. Стельмах); — А ти, ґаздине, де твої серпи лежать? ...Аби я був трохи не діздрів, був би собі ногу на вік-віченний просадив (І. Франко); Ще ніколи йому не було так полиново гірко на душі. Навіть тоді, коли батько прохромив йому вилами ногу (В. Речмедін). — Пор. 1. протина́ти.

ПРОСО́ВУВАТИ (ПРОСУВА́ТИ) (у якийсь отвір, крізь що-небудь), ПРОПУСКА́ТИ, ПРОСТРО́МЛЮВАТИ розм.; ПРОШТО́ВХУВАТИ (різким рухом); ПРОТИ́СКУВАТИ (ПРОТИСКА́ТИ), ПРОПИХА́ТИ (тиснучи, із зусиллям). — Док.: просу́нути, пропусти́ти, простроми́ти, проштовхну́ти (проштовха́ти), проти́снути (проти́скати), пропхну́ти (пропха́ти). Павло просовує крізь риштування руку (М. Кропивницький); Брав (Юріштан) чоловіка і кріпко зв'язував йому руки спереду, а ззаду, в лікті, просував линву (Г. Хоткевич); Учителька взяла якусь срібну кульку з полиці і пропустила її в кільце (О. Іваненко); — Через наші двері розбишака не простромив би ножа, — обізвалась Настя сміливим голосом (І. Нечуй-Левицький); Теслі не збивають рук, гемблюючи рубанками дошки. Вони швидко проштовхують їх через зубату пащеку машини (Ю. Мушкетик); Тіснота така, що й києм не протиснеш (М. Номис); Поспішно розмотала (Марія) з себе довгий пояс, пропхнула краєчок в щілину між дошками (І. Цюпа). — Пор. 1. протяга́ти.