простягатися

ВИТЯГА́ТИСЯ (лягати чи лежати, розпроставшись або витягнувши руки, ноги), ВИТЯ́ГУВАТИСЯ, ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПОТЯГА́ТИСЯ, ПОТЯ́ГУВАТИСЯ. — Док.: ви́тягтися, ви́тягнутися, простягти́ся, простягну́тися, потягну́тися, потягти́ся. Дехто спати укладався, А хто під буркой витягавсь (І. Котляревський); Пішов у садок, витягся горілиць на лавочці (С. Васильченко); Він став з-за столу і простягся на лаві, сягнувши довгими ногами аж до протилежної стіни (М. Коцюбинський); Семен.. вимкнув приймач і блаженно простягнувся в постелі (Я. Баш).

ЛЯГА́ТИ (про людей та деяких тварин — приймати горизонтальне положення), ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗЛЯГА́ТИ розм., КЛА́СТИСЯ розм., ОБЛЯГА́ТИСЯ розм. рідше; РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗВА́ЛЮВАТИСЯ розм. (лягати вільно, невимушено, розкинувшись); ЗАЛЯГА́ТИ (лягати надовго); РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (лягати пластом); ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ, РОЗТЯГА́ТИСЯ, РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ (витягнувшись на весь зріст). — Док.: лягти́, припа́сти, опусти́тися, злягти́, покла́стися, положи́тися, облягти́ся, розлягти́ся, розвали́тися, залягти́, розпласта́тися, розплата́тися, простягти́ся, простягну́тися, протягти́ся, протягну́тися, розтягти́ся, розтягну́тися, улаштува́тися (влаштува́тися). Яків лягає на ліжко (М. Стельмах); Довгим, вузьким коридором він іде під охороною до своєї камери і падає на полотняні нари (М. Стельмах); Раз у раз спиняючись, перечікуючи і припадаючи до землі, проповзла вона метрів із п'ятнадцять (Ю. Смолич); Але Василина вже безвільно, без жодного крику опускалася на сніг (М. Стельмах); Батько був сухий, худий, заморений; прийде було додому — та й зляже (Панас Мирний); Сьогодні вона наготовилася оце кластися вдруге, щоб поспати перед вечірнім чаєм (А. Кримський); Лазар замовк, поклався на ліжко, заплющив очі і став чекати (М. Коцюбинський); Хочуть (діти) його відпровадити додому, а він не хоче: положився на лавці, просить, що вже не буде ні стогнати, ні йойкати (С. Ковалів); Колгосп не хотів спати увечері, долаючи стару сільську традицію облягатися із заходом сонця (Б. Харчук); Кіно.. літом крутили прямо надворі, в садку. Глядачі розлягалися прямісінько на траві (Григорій Тютюнник); Досить-таки атлетичного складу хлопчина не тільки не злякався суворого голосу, а більше того — демонстративно розвалився на ліжку (Ю. Збанацький); Батько, пообідавши, заліг спати (Ю. Смолич); Він безсило, як підстрелений птах, розпластується на килимі (Д. Ткач); Прискочив (Василь) до Йвася, що розплатавшись на траві проти сонця, спав, як убитий (Панас Мирний); Потомлені бійці з насолодою простяглися на теплій землі (П. Панч); Хлопчик розтягся на сухому торішньому листі, стомлений (О. Іваненко); По обіді обсядуться всі гуртом під хатою, як кому вигідніш — хто в холодку на призьбі, хто на сонці, спину гріючи, на спориші розтягнеться (А. Головко).

ПРОСТЯГА́ТИСЯ (займати великий простір, розташовуватися на великому просторі), ПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТО́РЮВАТИСЯ, ПРОСТЕЛЯ́ТИСЯ, ПРОСТИЛА́ТИСЯ, СТЕЛИ́ТИСЯ, СЛА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТИЛА́ТИСЯ, РОЗКИДА́ТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, ЛЕЖА́ТИ, РОЗВЕРТА́ТИСЯ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ розм., ШИРОЧІ́ТИ розм., ПОЛЯГА́ТИ заст.; ПРОДО́ВЖУВАТИСЯ, СЯГА́ТИ (на велику відстань). — Док.: простягти́ся (простягну́тися), просте́ртися, розпросте́ртися, розпросто́ритися, простели́тися (просла́тися), постели́тися, розстели́тися, розки́нутися, розлягти́ся, розверну́тися, розпласта́тися, полягти́, продо́вжитися, сягну́ти. Простягається нива, Розлягається лан І на схід, і на захід, Наче той океан! (В. Бичко); Обернись на захід — будеш весь у місті, обернись на схід — будеш весь у полі, що простерлося ген-ген аж до голубих обрисів Карпат (Ірина Вільде); Там, попереду, стояла ватага старих дебелих осокорів, і вже за ними розпростерлось горбкувате поле (Є. Гуцало); На два кілометри завширшки, велично і владно розпросторилась велика вода (В. Козаченко); Степ простелявся до обрію, скільки сягало око (Л. Дмитерко); Високе й широке небо простилалося над великою й широкою землею (Б. Грінченко); Назустріч стеляться степи, ліси, хатки з садками, повз вікна миготять стовпи з блискучими дротами (Н. Забіла); За економією слався до кінця села широкий вигін (І. Нечуй-Левицький); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи (Григорій Тютюнник); Левада наче пірнала в зелені верби та сади, що розкинулись по широкій розложистій долині понад Россю (І. Нечуй-Левицький); На горі за лісом розвернулось рівне, як скатерть, поле (І. Нечуй-Левицький); Широкий степ в міжріччі Дінця і Оскола! На схід, на південь і на північ він розпластався величезними масивами, забарвленими в ясно-зелений і чорний колір (П. Автомонов); Голубі простори Чернігівщини. Широчіють лани, біжать переліски, стеляться килими неозорих лук (з газети); (Козаки:) Коні біжать, земля дрижить, Степи полягають; Козаченьки-запорожці На татар виїжджають (І. Нечуй-Левицький); Катер ішов вздовж берега, і Зуб майже не заходив до каюти, замислено дивлячись на громаддя гір, що сягали аж до обрію (І. Багмут).

ПРОСТЯГА́ТИСЯ (про рослини, віти дерев — рости в якомусь напрямку, в різних напрямках), ПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, РОЗПРОСТО́РЮВАТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко) (в різних напрямках); РОЗКИДА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (над кимсь, чимсь). — Док.: простягти́ся (простягнутися), просте́ртися, розпросте́ртися, розпросто́ритися, розійти́ся, розки́нутися, поп'ясти́ся. Пальці віт золоті простяглись над водою (В. Сосюра); У ряснім гіллі і буйнім листі розпростерсь зелений сад (М. Терещенко); Широкі її (липи) віти далеко розпросторились в сторони (Панас Мирний); Просто над ним, вся в цвіту, розкинулась віттям тендітна яблунька (О. Гончар); Галузка винограду, що пнулася по стіні, спустилась на замкнене вікно (Н. Кобринська).

ПРЯМУВА́ТИ (іти, їхати в певному напрямку, перев. прямо), ПРОСТУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВЕРСТА́ТИ із сл. шлях, дорогу, путь, ПРОХО́ДИТИ, ПРА́ВИТИ також із сл. шлях, дорогу, путь, ПРА́ВИТИСЯ розм., ПРАВУВА́ТИ розм., ПРЯМЦЮВА́ТИ розм., ПРОШКУВА́ТИ розм., ПАНЯ́ТИ розм., ПРЯМУВА́ТИСЯ розм., ГАРУВА́ТИ (ГЕРУВА́ТИ) (ГИРУВА́ТИ) заст., ПРОСТА́ТИ діал., ПРОСТЯГА́ТИСЯ діал. Вона і незчулась, як опинилась надворі, на стежці і пішла тихою ходою через парк, прямуючи до вокзалу (І. Нечуй-Левицький); Через кілометр дорога, минаючи Гребенище, поверне на південь.. Вершники прямували туди (Р. Андріяшик); Ми поволі простували звивистими міськими вуличками (Є. Гуцало); Бійці йшли на лижах парами, швидко посуваючись уперед (Я. Качура); Йди направо, я наліво Шлях верстатиму в тумані (І. Франко); Курною дорогою проходили до селища Шіхова робітники (О. Донченко); Максим правив до галяви (М. Стельмах); Біля містка внизу, на косі.. річки, розташувалися подорожні, що теж правляться до Золотоноші (І. Ле); Савочка правував у вуличку під горою (Ю. Мушкетик); І не куди їде він, а до них у ворота прямцює (А. Свидницький); Мирослав уже запримітив її, уже збуджено й радісно загорілися його очі, вже він прошкує до неї (Є. Куртяк); Паняй кожний, кому куди треба (Ю. Смолич); А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пішком, — не треба і коня (І. Котляревський); Гируємо аж у саму столицю Петербург (Т. Шевченко); Товариство На Січ прямувало І мене взяло з собою; І через Балкани Простали ми в Україну Вольними ногами (Т. Шевченко); — Я й піду собі з Богом, одійду від гріха без клопоту, — мовив Карпенко, простягаючись до воріт (Л Яновська).

ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (про руки, ноги тощо — випростуючись, витягуючись, рухатися в якомусь напрямі), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ (ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ). — Док.: потягти́ся (потягну́тися), простягти́ся (простягну́тися), протягти́ся (протягну́тися). — Убив качечку? Добрий ранок, Свириде Яковлевичу! — тягнеться вільною рукою до синюватої птиці Кузьма Василенко (М. Стельмах); Її руки простягалися до нього (Н. Рибак).

ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (розташовуватися в одну лінію на значному просторі), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ (ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ), РОЗТЯГА́ТИСЯ (РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ), ВЕСТИ, ПРОЛЯГА́ТИ, ПРОСТИЛА́ТИСЯ (ПРОСТЕЛЯ́ТИСЯ), ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ЛЯГА́ТИ розм., ПРЯМУВА́ТИ розм., ВИБІГА́ТИ розм., ЗБІГА́ТИ розм. (про дорогу, стежку, канаву тощо); ВІДБІГА́ТИ розм. (убік від чого-небудь.) — Док.: потягти́ся (потягну́тися), простягти́ся (простягну́тися), протягти́ся (протягну́тися), розтягти́ся (розтягну́тися), пролягти́, просла́тися, простели́тися, пройти, ви́бігти, відбі́гти. Село тяглося без кінця (Ганна Барвінок); Попід стінами тягнуться довгі писані лави (М. Олійник); До липи доскочили вмить, звідти дорога простяглася пряма і рівна (А. Хижняк); На багато кілометрів розтягувались обози богунців (С. Скляренко); Стежка, мов стьожка, збігала через самий яр і вела на другий бік (Панас Мирний); Дорога вдалеч пролягала І кремниста, і важка (М. Рильський); Глибокий хід сполучення починався від самого дзоту і пролягав зигзагами по всій висоті (В. Кучер); Ой прослалась довга стежка, стежка не пробита І колючими тернами Аж до краю вкрита (Б. Грінченко); Шлях на поле йшов яром (Панас Мирний); Тин пройшов на аршин поза грушею (І. Нечуй-Левицький); Весело лягають Дороги до гаю (М. Стельмах); Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал (Ю. Смолич); Стежка одбігала вліво (В. Козаченко).

ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. — розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯ розм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (про дим і т. ін. — стелитися низько над землею). — Док.: лягти́, устели́тися (встели́тися), простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він (сніг) лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає (художник) по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); — Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). — Пор. 1. стели́тися.