просякати

НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док.: насити́ти, просочи́ти, прося́кнути (прося́кти), напої́ти, пройня́ти. Шухляди його стола виповнені були паперами з синіми рядками й наситили хатнє повітря специфічним запахом (М. Коцюбинський); Падає його голова, пересихають губи, липкий холодний піт просякає сорочку (З. Тулуб); Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (О. Досвітній); Кипариси слухають (ніч)... І поять ніч пахощами (Остап Вишня); Дим в'їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (С. Журахович). — Пор. 2. напо́внити.

НАСИ́ЧУВАТИСЯ чим (убирати в себе у великій кількості рідину, пару, запах і т. ін.), ПРОСЯКА́ТИ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, НАБИРА́ТИСЯ чого і чим, ПРОЙМА́ТИСЯ, УПИВА́ТИСЯ (ВПИВА́ТИСЯ) поет., НАСО́ЧУВАТИСЯ рідко; ПІДХО́ДИТИ (насичуватися знизу водою). — Док.: насити́тися, прося́кнути (прося́кти), просочи́тися, набра́тися, пройня́тися, упи́тися (впи́тися), насочи́тися, підійти́. У східній і південній частинах була (вода) м'якша, але мала ту ваду, ще інколи настільки насичувалася йодом, що її не можна було пити (Ірина Вільде); Сирота лежав під ожередом.. Тіло просякало хлібною тишею, конюшиний дух похлюпувався навколо (Є. Гуцало); Під'їхав возом дядько Олекса.. Він весь просочився духом конюшини (Є. Гуцало); Земля так набралася води, що вже і в себе не приймала (Панас Мирний); В печі вже доходили млинці, наскрізь проймаючись запашною конопляною олією... (А. Іщук); Іди ж, Насичуйся весною, упивайся, Вбирай у себе голоси та барви (М. Рильський); Сніг підійшов водою. — Пор. I. 1. вбира́ти.

ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо — крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ (ПРОМИ́КУВАТИСЯ) розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ) (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (ВРІЗА́ТИСЯ), УРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ (ВВІХО́ДИТИ) (УХО́ДИТИ) (УВІХО́ДИТИ) (всередину чогось). — Док.: прони́кнути (прони́кти), пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися (просотитися рідше), проціди́тися, прося́кнути (прося́кти), пробра́тися, добра́тися (дібра́тися), промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), вде́ртися (уде́ртися), прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися (урізатися), просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти (протя́ти), ввійти́ (увійти́). Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, — лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наби́тися.