протикатися

ПРОБИВА́ТИСЯ (долаючи що-небудь, з'являтися звідкись назовні), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИ рідше, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше), ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОТИКА́ТИСЯ, ЛІ́ЗТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм., ВИПИРА́ТИСЯ розм.; ВИРИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ (рвучко, раптово). — Док.: проби́тися, ви́битися, ви́бити, прорі́затися, ви́ткнутися, проткну́тися, ви́лізти, проде́ртися (продра́тися), ви́пертися, ви́рватися, прорва́тися. З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум'я (О. Донченко); А під горою джерело — струмок вибився з-під камінних гір (І. Ле); З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (О. Гончар); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (І. Вирган); Батюшка подивився на Марійку, начеб у неї з-під хустки щонайменше прорізалися диявольські роги (М. Стельмах); Ніхто (з дітей) не хотів іти з поля, бо кожному хотілося на власні очі побачити, як витикатимуться чарівні паростки (О. Іваненко); Де-не-де протикався погорблений, порослий мохом козячий глід (В. Земляк); Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Панас Мирний); — Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); На дорогах продиралась між камінням трава (В. Гжицький); Степове добро починає випиратися з землі квапливо, нестримно, так буйно, ніби під шаром чорнозему розлито (Т. Масенко); Я стояла в коридорі, а на підлозі переді мною — великий рухливий клубок тіл. Час від часу з цього клубка виривались руки (В. Дрозд); Дніпрові хвилі з шумом налітали на зруби, на каміння й тисячами струмочків проривались між ними (Г. Коцюба). — Пор. 1. проступа́ти, 1. пророста́ти.