птиця

ОСО́БА (людина, що посідає певне, перев. високе, становище у суспільстві, колективі і т. ін.), ПО́СТАТЬ, ПЕРСО́НА, ФІГУ́РА, ШИ́ШКА ірон., КИТ розм., ЦАБЕ́ ірон., ПТАХ ірон., ПТИ́ЦЯ ірон., ЦЯ́ЦЯ ірон., ЧИН уроч., заст., ВА́ЖНИЦЯ розм. рідше. Українські думи здебільшого є творами, пов'язаними з певними історичними особами або з історичними явищами і періодами (М. Рильський); Поруч із Вишенським, Прокоповичем та Сковородою Самійло Величко — грандіозна наша літературна постать (з журналу); — Ваша достойність, видко, не були ніколи послом і не знаєте, чим така персона різниться від посланця (Юліан Опільський); Де ж, пак, було йому тоді до цього! У нього ж, бач, справи державної ваги. Фігура! (А. Головко); Видно шишка велика якась. Лице таке повне, чисте, і дивиться так суворо, по-панському (А. Тесленко); Фінансові кити; Брат його дружини тепер неабияке цабе (А. Дімаров); Дивувалися пастухи, ламали в гадках голови: — Хто він? Був, мабуть, важною птицею, коли з шаблями біля нього (О. Гончар); — Що ти просиш? Щоб я Гната не чіпав? А що ж він за цяця, що його чіпати не можна? (Григорій Тютюнник); Лакей улесливо, наче перед великими чинами, відкрив людям чавунні ворота й поніс отерпле тіло у палац (М. Стельмах); А що він за важниця (М. Номис).

ПТАХ, ПТИ́ЦЯ рідше, ПТА́ХА розм. Якийсь хижий птах з пронизливим криком вилетів з лісу (З. Тулуб); Любив ти гроз могутній пломінь, і співи птиць, і шуми трав (В. Сосюра); Стоїть птаха, поглядає з соборної висоти на улюблену свою, з жабенятами, сагу (О. Гончар).

ПТАХИ́ мн. (хребетні тварини, укриті пір'ям і з крилами), ПЕРНА́ТІ, ПТА́СТВО збірн., ПТАШКИ́ збірн. розм.; ПТИ́ЦЯ із сл. свійська, ДРІБ діал., ДРОБИНА́ збірн. діал. (ті, яких розводять у сільському господарстві). Йде весна, весна співуча, в світ іде нова весна, з нею згоди серце прагне, з нею гнізда в'ють птахи (переклад М. Зерова); Птаство має неабиякий апетит. Деякі пернаті з'їдають за день кількість поживи, котра перевищує їхню власну вагу (з журналу); Птаство наново підіймає крик на деревах (М. Грушевський); Пташки безтурботно щебетали в листі дерев (Ю. Щербак); Пахне звечора небо осінніми птицями (М. Вінграновський); Коли її чоловік уходив до хати та напоминав, щоб зганяти з поля худобу, дріб і все інше рухливе, .. вона вибігала прожогом перед хату (О. Кобилянська); Он яструб падає на дробину з небес (М. Рильський).