підніматися

ВИНИКА́ТИ (починати існувати, набувати реальності; у голові, в серці — про думки, почуття), ПОВСТАВА́ТИ (ПОСТАВА́ТИ), СТАВА́ТИ, З'ЯВЛЯ́ТИСЯ, ПОЯВЛЯ́ТИСЯ, УТВО́РЮВАТИСЯ, СТВО́РЮВАТИСЯ, ВИТВО́РЮВАТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ЗАРО́ДЖУВАТИСЯ, БРА́ТИСЯ, НАРО́ДЖУВАТИСЯ, ФОРМУВА́ТИСЯ, ПОРО́ДЖУВАТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ рідко, ТВОРИ́ТИСЯ рідше, ПЛОДИ́ТИСЯ розм.; ПРИХО́ДИТИ, ПРОБУ́ДЖУВАТИСЯ, НАЗРІВА́ТИ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ), ПРОЙМА́ТИ, РОЗВОРУ́ШУВАТИСЯ, ПРОСИПА́ТИСЯ, ПРОСИНА́ТИСЯ, НАКЛЬО́ВУВАТИСЯ розм., ЗАКЛЬО́ВУВАТИСЯ розм. рідко (про думки, почуття); ЗРИНА́ТИ, ВИПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПРОКИДА́ТИСЯ, БУДИ́ТИСЯ, РОЗКРИВА́ТИСЯ, ВИРО́ЮВАТИСЯ (в уяві, в пам'яті, а також у голові, в серці); ЗАКРАДА́ТИСЯ (мимоволі, непомітно). — Док.: ви́никнути, повста́ти (поста́ти), ста́ти, з'яви́тися, появи́тися, утвори́тися, ви́творитися, здійня́тися, зароди́тися, взя́тися (узя́тися) рідше народи́тися, сформува́тися, породи́тися, схопи́тися, сплоди́тися, прийти́, пробуди́тися, назрі́ти, підійня́тися (підня́тися), пройня́ти, розворуши́тися, просну́тися, наклю́нутися, заклю́нутися, зри́нути, ви́плисти, ви́пливти, ви́плинути, сплисти́, спливти́, спли́нути, проки́нутися, збуди́тися, розкри́тися, ви́роїтися, прили́нути поет. проли́нути рідше поет, стре́льнути розм. (раптово) закра́стися. Із нічого ніщо виникати не може (М. Зеров); Згадки пішли за згадками, картини стародавнього життя виникали одна за однією (І. Нечуй-Левицький); За його почином і головно на його акціях, повстала велика дестилярня (нафтоочисна фабрика) біля Дрогобича (І. Франко); Кримські гори постали поволі (Остап Вишня); І події минулих літ в уяві Михася поставали, як живі (С. Чорнобривець); Наші слова стають нашими ділами й судять нас люди "по ділах наших" (Леся Українка); — Я іноді хворію на ностальгію, цебто — у мене з'являється нудьга за батьківщиною (Ю. Яновський); Я прославлю тії рівнії права, що в історії ж уперше появились (П. Тичина); На будові утворився міцний, здібний колектив механізаторів і будівельників (з журналу); Створилась загроза повного розгрому частин Першої Кінної, що перебували тут (О. Гончар); Тепер уже витворюється і в Галичині інтелігенція непопівська (Леся Українка); Йому було й радісно, і боязко заразом, тривога здіймалась у серці (М. Коцюбинський); Напруженість у взаєминах хлопця та дівчини поволі зникала, зароджувалась дружба (А. Головко); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); — Щось не йметься мені віри, щоб це справді.. народжувалась сільська інтелігенція та й єдналася з нами (Б. Грінченко); Теорія художнього перекладу — наука молода, яка щойно починає формуватися (з газети); Чим довше існує пісня, тим більше породжується її варіантів (з журналу); Ось схопилась хуртовина, закурилася долина (Я. Щоголів); Твориться молоде місто (О. Довженко); (Корній Донченко:) Дай же, Боже, щоб вам.. з цих грошей ще гроші плодились (Б. Грінченко); Як то часто приходять мені на ум молоді літа (Марко Вовчок); В її серці на хвилю пробудилося гірке почуття жалю (І. Франко); Улас відчував, що в його душі назріває великий злам (Григорій Тютюнник); Серце його зав'ядало,.. піднімалася ненависть (Панас Мирний); Любов до тебе всю мене проймає (Леся Українка); Дрімаючі думи розворушились в голові Ломницького (І. Нечуй-Левицький); Неясна заздрість просипається в серці (О. Донченко); У нього наклюнулась ідея: нанести нашому голові новорічний візит (І. Рябокляч); Один Аркадій нічого не помічав: у голові все снувалися думки, які заклюнулись уночі (Дніпрова Чайка); Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (М. Старицький); Дивився в темряву, і перед ним одна за одною випливали картини сільського життя (Д. Ткач); Минуле спливало перед ними в дивному тумані (Л. Первомайський); Ох, невже ж таки кохання Прокидається в мені! (А. Кримський); (Принцеса:) Нова вступає в душу сила, одвага в серці будиться, як гляне на се нове життя (Леся Українка); Широкий світ розкривається перед нами, коли ми читаємо книги Івана Франка (М. Рильський); Оце як почав я.. те давнє згадувати, то й не потовплю споминок — вироюються та вироюються (Марко Вовчок); Мов з дівочого сну, мені спомин прилине про тебе (Л. Забашта); Думка пролинула (Леся Українка); І зненацька стрельнула в голові думка: "А чому б тобі, Стецьку, не втекти?" (І. Цюпа); Щось незбагненне, якийсь підлий страх закрався їй у серце (Д. Міщенко).

ВИСОЧІ́ТИ (виділятися висотою, міститися, знаходитися вище чогось), ПІДНО́СИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ), ПІДВО́ДИТИСЯ, ВИСОЧИ́ТИСЯ, ГРОМА́ДИТИСЯ, ПОСТАВА́ТИ, ПАНУВА́ТИ, ПІДВИ́ЩУВАТИСЯ, СПИНА́ТИСЯ, ВИ́СИТИСЯ рідко, ПІДІЙМА́ТИ (ПІДНІМА́ТИ), ПІДНО́СИТИ (що — виділятися серед чогось своєю верхньою частиною). — Док.: піднести́ся, звести́ся, здійня́тися, підійня́тися (підня́тися), підвести́ся, поста́ти, підви́щитися, підійня́ти (підня́ти), піднести́. Осторонь, на пагорбі, височіла.. невеличка біла церковиця (П. Колесник); У Харкові серед буйної зелені парку підноситься на мармурі бронзова постать Тараса Шевченка (П. Панч); Над усім базаром зводилась висока будова бродячого цирку (Ю. Збанацький); За селом.. похмуро здіймалась, як величезний верблюд, двогорба висота (О. Гончар); Далеко з-за гайка підіймався димар цукроварні (Л. Смілянський); Понад берегами Росі в лісах піднімались рядками верхи старих осокорів (І. Нечуй-Левицький); Могутні дерева підводились високо над містом (М. Стельмах); Перед вами розкинувся білий сад, височиться гострогранний величавий пам'ятник Шевченка (К. Гордієнко); З кам'яної церковної вежі, що зухвало громадилася над землею.., линуло одноманітне, настирливе бім-бом, бім-бом (І. Чендей); Стрімчаста скеля постала над кручею, як вічний вартовий (С. Журахович); На високій скелі лівого побережжя (Дністра) притулилось містечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею (М. Старицький); Де-не-де на обрії підвищувались конусуваті силуети териконів (Ю. Шовкопляс); Скелі зусюди її (затоку) обступають, двома стрімчаками В небо спинаючись грізно (М. Зеров); Птиця співа та щебече, дерево шумить,.. гори висяться (Марко Вовчок).

ЗБІ́ЛЬШУВАТИСЯ (ставати більшим за кількістю, розміром, тривалістю і т. ін.), БІ́ЛЬШАТИ, ПОБІ́ЛЬШУВАТИСЯ рідше, ЗРОСТА́ТИ, РОСТИ́, ВИРОСТА́ТИ, ПРИРОСТА́ТИ, ПРИБУВА́ТИ, ПРИБІ́ЛЬШУВАТИСЯ розм., ПРИБІЛЬША́ТИСЯ діал.; ПІДВИ́ЩУВАТИСЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ПІДНІМА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (перев. про рівень чого-небудь); НАРО́ЩУВАТИСЯ, РОЗРОСТА́ТИСЯ, МНО́ЖИТИСЯ, ПРИМНО́ЖУВАТИСЯ, ПОМНО́ЖУВАТИСЯ (значно збільшуватися). — Док.: збі́льшитися, побі́льшати, побі́льшитися, зрости́, ви́рости, прирости́, прибу́ти, прибі́льшитися, підви́щитися, піднести́ся, підня́тися, підійня́тися, розрости́ся, примно́житися, помно́житися. Мов снігова лавина, що котиться з гори, збільшується натовп (П. Колесник); Натовп сунув і більшав раз у раз (Ю. Смолич); Цілий день шаленіє хуртовина, і ростуть на дорозі замети (М. Хвильовий); Земельки щороку приростало, звеселяючи його неспокійні очі (М. Стельмах); Кажуть, на овес підвищилася ціна (С. Чорнобривець); Хутір Кураєвий виріс і розрісся в степу біля кількох землянок (О. Гончар); Їхній плач бився під куполом старої церкви, перелунював, множився (В. Яворівський).

ЗЛІТА́ТИ (летячи, підніматися в повітря), ЗЛИНА́ТИ, ЗНІМА́ТИСЯ (ЗДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНО́СИТИСЯ, ЗРИНА́ТИ, ШУГА́ТИ (стрімко); ЗРИВА́ТИСЯ, ПОРИВА́ТИСЯ (раптово і швидко); СПУ́РХУВАТИ (перев. про птахів, метеликів і т. ін. — легко і швидко). — Док.: злеті́ти, зли́нути, зня́тися (здійня́тися), підня́тися (підійня́тися), піднести́ся, зри́нути, шугну́ти, шугону́ти, зірва́тися, порва́тися, спу́рхнути. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода, а з купин злітали бекаси. Одного разу з шумом знялася чапля (Григорій Тютюнник); Ой, злетів він попід хмари, злинув вище хмар (М. Рильський); І в небо орел не зрина, Й орлиний не злунює клич (Р. Братунь); Немов шалені, то припадали до хвиль, то шугали вгору прудкі буревісники (Ю. Збанацький); Вода б'ється в береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів (Леся Українка); Грак злякавсь і порвався високо (Л. Боровиковський); Сполохані жайворонки спурхували перед самою машиною і свічками ішли кудись угору (О. Гончар).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.

ПІДНІМА́ТИСЯ (іти, рухатися, переміщатися у напрямі догори), ПІДІЙМА́ТИСЯ, БРА́ТИСЯ розм., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ВИЛІЗАТИ розм., ПІДВО́ДИТИСЯ розм.; СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ВИХО́ДИТИ, ВИБИРА́ТИСЯ (кроками); ДОБУВА́ТИСЯ, ВИДИРАТИСЯ розм. (долаючи перешкоди). — Док.: підня́тися, підійня́тися, узя́тися (взя́тися), вилізти, підвести́ся, зійти́, ви́йти, ви́братися, добу́тися, видертися. Чим вище вони піднімалися, тим все краща та краща картина вистилалася перед Христиними очима (Панас Мирний); Варчук підіймається на горбок і, дивуючись, бачить, що вдалині над землею тремтять живі вогнища (М. Стельмах); Автомобіль брався під гору і, нарешті, зник за поворотом (В. Кучер); Він.. дав пройти до вагона командирові дивізіону, потім солдатові-саперові, а за ними вже й сам підвівся по східцях у тамбур (А. Головко); Я почувала, що вся горю, коли помалу сходила на східці собору (Ю. Яновський); Хтось зійшов на ґанок і постукав у двері (М. Хвильовий); Іван виходить на верх — і раптом холоне. Де він? що з ним? (М. Коцюбинський); (Анна:) Вбиваються і лицарі і коні, на гору добуваючись (Леся Українка).

ПІДНІМА́ТИСЯ (переміщатися вгору, у вище положення), ПІДІЙМА́ТИСЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ПІДТЯ́ГУВАТИСЯ (ПІДТЯГА́ТИСЯ), ПІДХО́ДИТИ, ВИ́ТИСЯ, ПОВИВА́ТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ЗНО́СИТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., ПІДБИВА́ТИСЯ розм., ЗБИВА́ТИСЯ діал. — Док.: підня́тися, підійня́тися, піднести́ся, підвести́ся, здійня́тися, зня́тися, підтягну́тися (підтягти́ся), підійти́, пови́тися, звести́ся, знести́ся, підби́тися, зби́тися. — Все нібито гаразд, аж раптом вони (діти) встругнуть вам такий вчинок, що у вас опадають руки й заразом піднімається волосся (В. Підмогильний); Дим од багаття підіймався під синє гаряче небо вище од діброви (І. Нечуй-Левицький); Напружена підноситься рука (В. Стус); Тихо попливла (хмарка) понад водою.., поволі підвелась, немов насилу, і вгору піднялась (Леся Українка); Сніжинки з інеєм ще більш закрутилися, стовпом здіймаючись угору (Панас Мирний); Скоро за червоним "Запорожцем" тільки курява знялась (І. Сочивець); При густому травостої випаровування води з поверхні ґрунту значно зменшується, тому солі не підтягуються до поверхні ґрунту, а нагромаджуються в рослинах (з наукової літератури); Дим.. курився рухливими кучерями хмар, підходив угору (Г. Епік); Стовп пороху під небо в'ється (І. Котляревський); Міцний димок повився над головами матросів (В. Кучер); У Кривди наморщилося чоло, біле пасмо щетинястого волосся звелось на проділі (Р. Іваничук); З білих димарів Дим угору зноситься рожевий (М. Рильський); Сходить сонце, як прапор, і прапор лізе на щоглу, як сонце (Ю. Яновський); Курява підбилася вгору, мов хмара (І. Нечуй-Левицький); Темна густа мряка обгортала її непрозорим туманом, збивалася вгору (Н. Кобринська).

ПОЧИНА́ТИ що, з інфін. (якусь дію, роботу, процес, робити перші кроки в якійсь діяльності), РОЗПОЧИНА́ТИ, ПРИСТУПА́ТИ до чого, ЗАЧИНА́ТИ, БРА́ТИСЯ за що, до чого, з інфін., ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ (ЗАХО́ДИТИСЯ) з інфін., без додатка, ЗАБИРА́ТИСЯ з інфін., до чого, ПРИКЛАДА́ТИСЯ до чого, ПРИЛУЧА́ТИСЯ до чого, НАЛА́ГОДЖУВАТИ що, НАЛА́ДЖУВАТИ що, ВІДКРИВА́ТИ що, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ) на що, ПОРУ́ШУВАТИ (ПОРУША́ТИ) що, перев. із сл. розмова, справа, процес і т. ін., ПІДХО́ДИТИ до чого, ПІДСТУПА́ТИ до чого, розм., ПРИСТУПА́ТИСЯ до чого, розм., РОЗВ'ЯЗУВАТИ що, розм., ПРИЙМА́ТИСЯ за що, з інфін., розм., ПРИМО́ЩУВАТИСЯ до чого, з інфін., розм., ЗАПОЧИНА́ТИ що, діал., РОЗЧИНА́ТИ що, діал.; ІТИ́ (ЙТИ) з інфін., на що, до чого (часто рухаючись); ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ) що, ПІДНО́СИТИ що (часто у відповідь на щось). — Док.: поча́ти, розпоча́ти, приступи́ти, зача́ти, узя́тися (взя́тися), заходи́тися, забра́тися, прикла́стися, прилучи́тися, нала́годити, нала́дити, відкри́ти, підня́тися (підійня́тися), пору́шити, підійти́, підступи́ти, приступи́тися, розв'яза́ти, прийня́тися, примости́тися, започа́ти, піти́, підня́ти (підійня́ти), піднести́. — Купаємось! — каже Тоня й починає роздягатись (О. Гончар); — От нас вже зібралось чимало. Час вже розпочинати Чорну Раду, — загомонів тихо Кривоніс (І. Нечуй-Левицький); — Заплутались трошки коропи в моїй мережі.., час приступати до діла (І. Нечуй-Левицький); Хто в марті сіяти не зачинає, той про своє добро забуває (прислів'я); Дівчина здіймає кужілку і знов береться прясти (Леся Українка); Після всіх отих понаднормативних процедур директор заходжувався снідати (Ю. Збанацький); Знову заходилася розповідати про панщинукріпаччину (О. Левада); Гей, брати! Поки не пізно, Прилучаймось враз до праці (П. Грабовський); Вечеряли також під грушею, до місяця. Пробували налагодити якусь розмову, не в'язалася (С. Васильченко); Невповні розквітшії квітки ледве пахли, соловейки тільки ще своє щебетання наладжували (Марко Вовчок); Партизани кілька разів відкривали по літаках вогонь (Ю. Збанацький); Треба було вишукувати свідків умови, порушувати довголітній, сутужний процес (І. Франко); Дівчина прикидає, з якого краю їй доведеться підступати до такої розмови (М. Стельмах); До англійської мови ще дуже мало хто приступається, бояться її трудності (Леся Українка); У 1939 році гітлерівська Німеччина напала на Польщу і розв'язала війну (з підручника); Не раз приймались усі плакати. Як же дійшло до прощання з панотцем, то Черевань так і зарюмав (П. Куліш); Удруге знов примощується мати Чайченка добрить: "..а моторний, а розумний, а славний" (Марко Вовчок); Краще замовкнути, краще серцем переболіти їй, як розчинати колотнечу з дітьми! (Г. Косинка); (Дозорець:) Тепер ідіть обидва на роботу раніше від усіх. Се вам за кару! (Леся Українка); Не безслідно пройти Має те, що колись розцвітало, Що у ріднім краї піднімало бої, Що до волі людей поривало (Панас Мирний); Доста тільки, щоби чоловік показався, так молоді підносять великий крик, плачуть, голосять (Лесь Мартович).

ПОЧИНА́ТИСЯ (починати здійснюватися, відбуватися, виявлятися тощо), РОЗПОЧИНА́ТИСЯ, ВІДКРИВА́ТИСЯ, ЗАВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ (ЗДІЙМА́ТИСЯ), УЧИНЯ́ТИСЯ (ВЧИНЯ́ТИСЯ), ЗАЧИНА́ТИСЯ розм., ЗАХО́ДИТИСЯ (ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ) розм., ЗАКОНЯ́ТИСЯ (ЗАКО́НЮВАТИСЯ) діал.; ПРИХО́ДИТИ, НАДХО́ДИТИ (про явища природи або суспільні); УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ) (про ранок, день); ЗАВ'Я́ЗУВАТИСЯ, ЗАХО́ДИТИ (перев. про взаємні дії, розмови тощо); ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНО́СИТИСЯ (перев. у відповідь на щось). — Док.: поча́тися, розпоча́тися, відкри́тися, завести́ся, зня́тися (здійня́тися), учини́тися (вчини́тися), зача́тися, зайти́ся, заходитися, прийти́, надійти́, уста́ти (вста́ти), зав'яза́тися, зайти́, підня́тися (підійня́тися), піднестися, ру́шити розм. ру́шитися розм. (про явища природи). Життя квітів починається з пролісків (Ю. Смолич); Полетів Комар до медвежого табору, а там саме нарада розпочинається (І. Франко); В 1841 році Гребінка видав український альманах "Ластівка".. Збірник відкривався вступом Гребінки, написаним українською прозою — "Так собі до земляків" (з наукової літератури); По трудах дневних і по роботі й по клопоті знімався регіт, заводилися голосні розмови (Марко Вовчок); Надворі темнішає й темнішає. Знов здіймається щось таке, наче завірюха (А. Кримський); Кілька разів у той час, коли вій ішов під самими стінами Преслави, в стані ромеїв вчинялась тривога (С. Скляренко); — Ой буде лихо, буде лихо! Щось страшне зачинається на Україні (І. Нечуй-Левицький); — Їх (бідняків) треба провчить. Хоч не всіх, дак хоч самого Зінька. Тільки не так трохи треба заходжуваться. ..Не до смерті його бити, нє, а так — добре пополохати (Б. Грінченко); Це був час страшної безбарвності, час моторошної сірості, коли законюється день після нічної тиші (Ю. Яновський); Лихо приходить тихо (прислів'я); В ресторані замовляли пиво, морозиво, якусь воду, аби тільки сидіти у прохолоді й чекати вечора, що от-от надходив (І. Ле); Над вами день встає, як стяг зорі багряний (В. Сосюра); Восени він став студентом. Восени зав'язувалась дружба, восени починалася любов (Л. Серпілін); — Оце ж такі тепер учениці пішли. Екзамени заходять, а їй хоч би що, дівування вже на умі... (О. Гончар); — Ви мусите бути готові й до гіршого, генерале. Ви знаєте, яка кампанія піднімається проти вас по всьому світу (О. Гончар); Каспійська підносилась ніч, сірчаним насичена розчином (М. Бажан); Вітрець рушив — почало колесом сніг крутити (Панас Мирний); Вітер рушився — чути надворі шарудить у стрісі й кушпелить сухим снігом поза хатою (А. Головко).

ПОВСТАВА́ТИ (піднімати повстання, починати боротьбу з кимсь, чимсь, проти когось, чогось), УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ), ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДВО́ДИТИСЯ. — Док.: повста́ти, уста́ти (вста́ти), підня́тися, підійня́тися, підвести́ся. — Так, кажеш, незабаром Волинь звільнимо? В Галичині теж... — Повстає народ! — голосніше, ніж треба, вигукнув Кривоніс (П. Панч); Скрізь устав народ, бунтує, хоче чогось (М. Коцюбинський); Заводські гули квартали, Піднімавсь робочий клас... (І. Нехода); Не на те піднявсь я, Щоб кров розливати: Я піднявся, щоб темноті Очі осіяти (П. Куліш); Кайдани віковічні рвучи,.. встає народ, підводиться могучий (І. Гончаренко). — Пор. 1. бунтува́ти.

ПОЛІ́ПШИТИСЯ (стати кращим, досконалішим, більш задовільним тощо), ПОЛІ́ПШАТИ, ПОКРА́ЩАТИ, ПОЛУ́ЧЧАТИ розм.; УДОСКОНА́ЛИТИСЯ (ВДОСКОНА́ЛИТИСЯ), ПОПРА́ВИТИСЯ, ВИ́ПРАВИТИСЯ рідше (про справу, становище, яке склалося, і т. ін. — змінитися на краще); ПІДНЕСТИ́СЯ, ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ), ПІДВИ́ЩИТИСЯ (про настрій). — Недок.: полі́пшуватися, удоскона́люватися (вдоскона́люватися), поправля́тися, виправля́тися, підно́ситися, підніма́тися (підійма́тися), підви́щуватися. Маю добру надію, що Ваш принаймні матеріальний стан мусить поліпшитись (Леся Українка); Поляки хоч і встигли вже обвалувати з усіх боків свій табір, але настрій від цього не поліпшав (П. Панч); Коли родився ти, а наші обставини трошки покращали, то дванадцять літ, дванадцять літ ми тільки й жили тим, що от, нарешті, ти будеш учитися (Г. Хоткевич); Упивались і чужої І своєї крові!.. — А получчали? ..ба де-то! Ще гіршими стали (Т. Шевченко); Збагатилися і удосконалилися синтаксично-фразеологічні конструкції української мови (з наукової літератури); З приїздом на Різдво Тасі відносини поправилися (М. Коцюбинський); Федір Іполитович прочитав ту кляту статтю від першого слова до останнього. Настрій од того йому не піднісся (Ю. Шовкопляс); Вже сотні знають про втішну новину. Піднімався дух у в'язнів, вони відчували себе людьми, здатними боротися (А. Хижняк); Настрій його підвищився. Все на світі здавалося чудовим, забарвилося сонцем і радістю (З. Тулуб). — Пор. кра́щати.

ПОСИ́ЛЮВАТИСЯ (ставати сильнішим, інтенсивнішим у своєму вияві), ЗБІ́ЛЬШУВАТИСЯ, БІ́ЛЬШАТИ, ПОБІ́ЛЬШУВАТИСЯ, ДУ́ЖЧАТИ, СИЛЬНІ́ШАТИ, НАРОСТА́ТИ, НАРО́ЩУВАТИСЯ рідше, РОСТИ́, ЗРОСТА́ТИ, ВИРОСТА́ТИ, РОЗРОСТА́ТИСЯ, ВА́ЖЧАТИ, РОЗШИ́РЮВАТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНО́СИТИСЯ, УМНОЖА́ТИСЯ, ПОДВО́ЮВАТИСЯ, ПОТРО́ЮВАТИСЯ, ПОДЕСЯТЕРЯ́ТИСЯ, ІНТЕНСИФІКУВА́ТИСЯ перев. книжн., АКТИВІЗУВА́ТИСЯ перев. книжн., ЗМАГА́ТИСЯ розм., ДУ́ЖАТИ діал.; ПОГЛИ́БЛЮВАТИСЯ, ЗАГО́СТРЮВАТИСЯ, РОЗ'Я́ТРЮВАТИСЯ, РОЗПА́ЛЮВАТИСЯ (РОЗПАЛЯТИСЯ), РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ розм., РОЗПІКА́ТИСЯ розм. (про почуття, переживання). — Док.: поси́литися, збі́льшитися, побі́льшати, побі́льшитися, поду́жчати, посильні́шати, нарости́, зрости́, ви́рости, розрости́ся, пова́жчати, розши́ритися, здійня́тися, підійня́тися (підня́тися), піднести́ся, умно́житися, подво́їтися, потро́їтися, подесятери́тися, інтенсифікува́тися, активізува́тися, погли́битися, загостри́тися, роз'ятри́тися, розпали́тися, розже́врітися, розпекти́ся. Гуркіт посилюється. Тепер уже чути, як дирчить пилка і методично стукає впертий молоток столяра (І. Кочерга); Збільшується значення культурно-творчої праці, яка не повинна одставати від освітньої праці (В. Еллан); Йшов дощ. То більшав, то трохи втихав (С. Масляк); Обіцяла (Тетяна) вигнати Пріську з двору. Не вигнала вона та не допекла до краю тільки заради тієї прихильності панової до молодиці, що з кожним днем побільшувалася (Л. Яновська); Кулі б'ються знов і знову в груди Вові. Дужча шум (В. Сосюра); Мелодія то сильнішала, звучала на повний голос, то — нараз — стихала (М. Олійник); Напруга наростала. Жінки розгублено перешіптувались. Гнівно загули чоловіки (О. Гончар); У той час, коли підтягувалися тили і вглибині нарощувався удар, передові частини продовжували розвідку боєм (І. Цюпа); Я люблю тебе так через те, Що гидуєш ти словом мертвячим, Що в тобі самостійність росте, Що вселюдським хворієш ти плачем (переклад П. Грабовського); Народжувався біль, зростав страх до свого людського життя, фіксувалися слова ненаписаних книг (Ю. Яновський); Шум лісу виростав в незрозумілий всесвітовий хаос (Г. Хоткевич); Жаль розростається в його (Федора) душі дужче, копирсає в серці глибше (Панас Мирний); Тиша важчає. Терпнуть губи, Тиша репне навпіл ось-ось (В. Симоненко); В останні десятиліття спостережні можливості астрономії значно розширились (з журналу); Голос то згасав, то знов здіймався і міцно бринів (З. Тулуб); Всі сиділи мовчки і чули, як у всіх них підіймається гнів (М. Грушевський); Ось мигнуло щось перед очима — жовте, кругле, дрібненьке... Невже філоксера? Увага подвоюється, зіниці ширшають (М. Коцюбинський); — Ворогувати найлегше, а ви от станьте друзями, тоді й сили у вас потрояться і користі ви принесете громаді більше (Д. Бедзик); Короленко здивовано відзначив, що увага дівчини до нього подесятерилася (В. Собко); Лексикографічна діяльність (в Україні) протягом останніх десятиріч значно інтенсифікувалася (з журналу); Під час фізичної праці переважає м'язова діяльність, під час розумової — активізуються процеси мислення (з підручника); Роздразнення та несупокій між народом чимдалі змагалися (І. Франко); Потім у них почався розлад, який поглиблювався все далі й далі (Л. Дмитерко); Павло попросив ще чаю ..Гарячий, пахучий напій розійшовся по тілу, приємно зігріваючи його, але почуття голоду ще більше загострилося (В. Кучер); Апетит (Джонса) все більше й більше роз'ятрювався від запаху страв (І. Багмут); Щодень політичні пристрасті розпалювалися (В. Минко); Чи тільки справді то сніги біліють? А може, то розжеврілася туга? (Леся Українка); Сварка між вельможними панами розпікалась чимраз дужче (Я. Качура). — Пор. 2. рости́.

РОСТИ́ (про людину, тварину, рослину — збільшуватися в результаті життєвого процесу; ставати вищим, довшим тощо), ВИРОСТА́ТИ, ЗРОСТА́ТИ, ПІДРОСТА́ТИ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ), ПІДВИ́ЩУВАТИСЯ, БІ́ЛЬШАТИ, ВИТЯГА́ТИСЯ розм., ВИТЯ́ГУВАТИСЯ розм.; ТЯГНУ́ТИСЯ, ТЯГТИ́СЯ, ПІДБИВА́ТИСЯ розм. рідко (перев. зі сл. вгору); ВИГОДО́ВУВАТИСЯ (перев. про тварину); ПІДНО́СИТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ рідко; ПРОЗЯБА́ТИ діал. (про рослину); НАДРОСТА́ТИ (трохи). — Док.: ви́рости, зрости́, підрости́, підійня́тися (підня́тися), підви́щитися, побі́льшати, підбі́льшати, ви́тягнутися, ви́тягтися, ви́гнатися, ви́бехкатися розм. підби́тися, ви́годуватися, піднести́ся, підвести́ся, надрости́. Рости великий та будь багатий (М. Номис); Рости, рости, тополенько, Все вгору та вгору! (Т. Шевченко); Що більше виростав той хлопчик, то він кращав (Марко Вовчок); Все, що не візьмеш, зростає поволі і з власних начатків (М. Зеров); А на тій ниві росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця (М. Коцюбинський); Туго росла дитина, а все ж підростала (М. Коцюбинський); Підіймалася в парниках розсада (О. Гончар); Діти на селі — поміч.. Піднялись трохи хлопці, — треба їх до діла призвичаїти (Панас Мирний); Більшають діти — більшають і клопоти (прислів'я); Павлик підбільшав (І. Нечуй-Левицький); За цю зиму парубок якось витягнувся (М. Стельмах); — Ти наче отой вербовий пагін, який учора застромили в чорну весняну землю, — тягнутись йому й тягнутись угору (Є. Гуцало); От уже сходи зеленіють, от підбиваються вгору, колос викидають (Б. Грінченко); Підстрижені дерева росли скрізь вподовж алей і стежок, але жодне з дерев не підносилося вище метра від землі (Ю. Смолич); Трава підводиться, п'янюча й густа (М. Терещенко); Ні виноград, ні дерево оливне там не прозябає (Лесь Мартович); Надростає трава.

СХО́ДИТИ (про сонце, місяць, зірки — з'являтися над обрієм, на небі), ЗІХО́ДИТИ рідше, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ), ЗВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ПІДКО́ЧУВАТИСЯ, ВИХО́ДИТИ (про зірки). — Док.: зійти́, підня́тися (підійня́тися), уста́ти (вста́ти), звести́ся, зня́тися, здійня́тися, схопи́тися, підхопи́тися, ви́котитися, підкоти́тися, ви́йти. Ми сиділи обличчям до вільного моря, де мало сходити сонце (Ю. Яновський); Цвіли над обрієм огні Стожару, І лівим боком сходив Оріон (М. Зеров); Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (І. Вирган); Зоре моя вечірняя, Зійди над горою (Т. Шевченко); За Дніпром, за далекими дубовими гаями піднімалося сонце (С. Чорнобривець); Люблю я ті часи, як сонце вже встає (М. Рильський); З-за близького лісу зводився місяць (Є. Гуцало); Рано-рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світлом (Панас Мирний); На небо виходять перші зорі (М. Стельмах).

СХО́ДИТИ (про дріжджове тісто — здуватися, робитися більшим за обсягом), ПІДХО́ДИТИ, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ). — Док.: зійти́, підійти́, підня́тися (підійня́тися). Вже біля діжечки чаклує (мати), невдоволено супить брови. Видно, тісто не сходить так, як їй хочеться (Ю. Збанацький); На припічку Устина побачила замішане тісто, придавила двома пальцями, а воно зразу ж піднялося, як пух, — буде гарний хліб (С. Чорнобривець).

УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ) (приймати вертикальне положення, випрямляючи ноги), СТАВА́ТИ перев. із сл. на ноги, ПІДНІМА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, СПИНА́ТИСЯ перев. із сл. на ноги, носки і т. ін.; СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ЗРИВА́ТИСЯ підсил. (раптово і швидко). — Док.: уста́ти (вста́ти), ста́ти, піднятися, підійня́тися, підвести́ся, звести́ся, піднести́ся, зіпну́тися, схопи́тися, підхопи́тися, зірва́тися. Як дитиною бувало Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо (Леся Українка); Данило стає на ноги, обважнілою рукою витираючи обличчя (М. Стельмах); Партизани мимоволі піднялися з лави (В. Гжицький); Синявін поволі підводився з стільця, важко спершись обома руками на стіл (І. Ле); Собака зводився, підходив до дверей і пильно втуплювався в них (Є. Гуцало); Аж не всидять Митько з Андрушою в тачанці. Аж на ноги спинаються, щоб краще побачить (Калинівку) (А. Головко); Тепер мама вже не схоплювалася з стільця і не бігла в коридор, коли стукали в парадні двері (О. Іваненко); Світловидов.. підхоплюється з табуретки (Я. Баш); Нам знадвору видно було, як зривалися з підлоги вояки, і ми їх хрестили з гвинтівок (Ю. Яновський).

УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ) (переставати лежати, залишати постіль після сну), ПІДНІМА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ, ПІДВО́ДИТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ (раптово і швидко). — Док.: уста́ти (вста́ти), підня́тися, підійня́тися, підвести́ся, схопи́тися. Тут люди, як і в степах, рано встають, схід-сонця не просипають (О. Гончар); Ранісінько-ранісінько піднялась. Усі сплять (Марко Вовчок); Раз Нимидорі приснилось,.. Микола жне поперед неї, а вона поспішає за ним, та ніяк не дожене його. Коли підводиться вона, аж надворі вже день (І. Нечуй-Левицький); Ще напівсонний схоплюється Кость з ліжка й продирає очі (О. Донченко).