пірнути

ЗАНУ́РЮВАТИСЯ (опускатися у воду чи в іншу рідину), ПОРИНА́ТИ, ЗАРИНА́ТИ, ПІРНА́ТИ, ВПІРНА́ТИ (УПІРНА́ТИ), ОПУСКА́ТИСЯ. — Док.: зану́ритися, пори́ну́ти, зарину́ти, пірну́ти, впірну́ти (упірну́ти), опусти́тися. Судно то занурювалось у воду, то високо злітало вгору на спині кита (М. Трублаїні); Вліз у воду Гриць і ну Поринати в глибину (І. Нехода); Кінські ноги чвакали (у багні), ніби заринали в розведену смолу, і чимдалі їх хода ставала важча (О. Досвітній); З води то виринала, то знов пірнала величезна риба (М. Трублаїні); Намагаючись зникнути з очей погоні,.. Сахно неглибоко пірнала й відпливала під водою убік (Ю. Смолич); Сурмач падає за борт, в море. Упірнає глибоко в воду від високого падіння (Ю. Яновський). — Пор. 1. пірну́ти.

ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИ розм., ХЛЯ́ТИ розм., рідко; ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається — переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів — переміщатися вниз повільно, плавно). — Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм — і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав (баркас).., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений (чирок) спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).

ПІРНУ́ТИ (швидко зануритися у воду або в якусь іншу рідину перев. з головою), ВПІРНУ́ТИ (УПІРНУТИ), ПОРИ́НУТИ, НИРНУ́ТИ розм., ПУРНУ́ТИ розм., КА́НУТИ перев. поет., ДА́ТИ НУРКА́ діал.; ШУБО́ВСНУТИ, ШУБО́ВСНУТИСЯ, ХЛЮ́ПНУ́ТИСЯ, ПЛЮ́СНУТИ розм., ПЛЮ́ХНУТИ розм., ПЛЮ́ХНУТИСЯ розм. (з плюскотом, шумом). — Недок.: пірна́ти, впірна́ти (упірна́ти), порина́ти, ниря́ти, пурна́ти, дава́ти нурка́, шубо́встатися, хлю́патися, плю́скати, плю́хати, плю́хатися, плю́хкати розм. плю́хкатися розм. Німий.. миттю роздягнувся, з розгону влетів у воду, пірнув, довго не з'являвся на поверхні, потім вигулькнув уже далеко від берега (П. Загребельний); Білого лебедя як не чорни, — він упірне й однаковий буде (прислів'я); Замовкла русалочка, В Дніпро поринула, Мов пліточка (Т. Шевченко); (Флегон:) Та се, бач, так, як літом в річку лізти: спочатку жаско, а нирнеш — то й рай. Отак же й християнам умирати (Леся Українка); Ти прочнешся, раз останній Очі поведеш... Пролепечеш: — Прощавайте!.. — В озеро пурнеш! (М. Костомаров); Після Січі і Батурина Палій, мов у воду канувши,.. випірнув аж у Варшаві: пірнув у Дніпр, а випірнув за Віслою (Д. Мордовець); Тут і там відбивалось блакиттю синє небо у плесі. Таке чисте, гладеньке і лагідне, аж тягнуло дати стрімголов нурка в безодню (П. Козланюк); Гаврило, шубовснувши в воду, випірнув ген-ген за течією (Є. Гуцало); Ненадійний пристрій не витримав ваги тілистого запорожця, і він каменем шубовснувся в воду (С. Добровольський); Лебедик хлюпнеться і вирне (Є. Гребінка); Яків випустив весло, майнув руками і важко плюхнув у воду (О. Донченко); Роман плюхнувся і поплив, дрібно перебираючи руками (І. Ле).