роззичати
ПОЗИЧА́ТИ (давати щось у борг, у тимчасове користування кому-небудь), БОРГУВА́ТИ розм., ВИЗИЧА́ТИ заст., ЗИ́ЧИТИ діал.; РОЗПОЗИЧА́ТИ, РОЗЗИЧА́ТИ (РОЗЗИ́ЧУВАТИ) рідше (багатьом). — Док.: пози́чити, поборгува́ти, ви́зичити, розпози́чити, роззи́чити. У отця Сидора легше розжитись під скрутну руку, він охоче позичає навіть гроші (О. Донченко); Гроші він як було в кого позичав, то завжди справно платив, тим купці охоче боргували йому під невеликий процент які завгодно суми (переклад М. Лукаша); А людям хто ж зоре? Чи ж визичить граф машини? Визичить — якщо люди задурно орати підуть (Ю. Смолич); Є в нас у місті каса, що зичить людям гроші (Лесь Мартович); Гроші тато людям розпозичили та й нема, а оце б треба (Б. Грінченко); Як хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз "скупий" (О. Кобилянська).
Значення в інших словниках
- роззичати — роззича́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- роззичати — -аю, -аєш і роззичувати, -ую, -уєш, недок., роззичити, -чу, -чиш, док., перех., рідко. Роздавати в позику; розпозичати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- роззичати — РОЗЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., що, рідко. Роздавати в позику; розпозичати. Хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз “скупий” (О. Кобилянська). Словник української мови у 20 томах
- роззичати — Роззича́ти, -ча́ю, -ча́єш, -ча́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- роззичати — РОЗЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Роздавати в позику; розпозичати. Хто лиш нічого не давав, не робив дарунків, нічого з хати не роззичував, а хотів і собі дещо оставити, той був зараз «скупий» (Коб., II, 1956, 32). Словник української мови в 11 томах