розквітнути

I. ЗАЦВІТА́ТИ (про рослини — починати цвісти, вкриватися квітами), ЗАКВІТА́ТИ, РОЗЦВІТА́ТИ, РОЗКВІТА́ТИ, ЗАКВІТО́ВУВАТИ рідше. — Док.: зацвісти́, закві́тнути, розцвісти́, розкві́тнути, заквітува́ти. Коли терен зацвітає весною, то весь рів і лісові кущі по горбах наче обсипані снігом (В. Кучер); Опівночі айстри в саду розцвіли... Умились росою, вінки одягли (О. Олесь); Вона не встигла навіть надивитися, як весною розквітають квіти (Ю. Збанацький); Під іскристим півднем зелено шумить Великий шлях, упираючись широким, туго натягнутим луком у високі жита, що вже заквітували на все поле (М. Стельмах). — Пор. 1. цвісти́.

ПРОЦВІТА́ТИ (успішно розвиватися у сприятливих умовах), РОЗКВІТА́ТИ, РОЗЦВІТА́ТИ рідше, ЦВІСТИ́, КВІ́ТНУТИ, КВІТУВА́ТИ, ПРОКВІТА́ТИ розм., ВЕСНІ́ТИ поет. — Док.: процвісти́ рідко розкві́тнути, розцвісти́, прокві́тнути. (Річард:) В тих палацах, немов заморські квіти, процвітають таланти виборні (Леся Українка); В цій любові розквітати Будеш вічно, краща в світі, Земле моя, світла мати (М. Нагнибіда); Вічна слава братам, що упали в бою, щоб життя розцвітало й шуміло (В. Сосюра); Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці (М. Рильський); Я там любив і працював. Там квітло щастя золотеє і одцвіло... (В. Сосюра); — Чи ж можна так хнюпитись, .. коли навколо квітує життя? (Ю. Збанацький); Всьому давала лад Уляна, і, тільки дякуючи їй, проквітало домашнє господарство (Григорій Тютюнник).

РОЗПУСКА́ТИСЯ (про рослини — розкривати бруньки, квітки, цвіт; про бруньки, квітки, цвіт — розкриватися), РОЗПУСКА́ТИ розм., РОЗПУКА́ТИСЯ (РОЗПУ́КУВАТИСЯ) розм., РОЗПУКА́ТИ (РОЗПУ́КУВАТИ) розм.; РОЗБРУНЬКО́ВУВАТИСЯ (РОЗБРУ́НЬКУВАТИСЯ), РОЗБРУНЬКО́ВУВАТИ (про дерева, кущі); РОЗЦВІТА́ТИ, РОЗКВІТА́ТИ, РОЗЦВІТА́ТИСЯ (про квіти, цвіт). — Док.: розпусти́тися, розпу́катися, розпу́кнутися, розпу́кнути, розбрунькува́тися, розбрунькува́ти, розцвісти́, розкві́тнути, розцвісти́ся. На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускались (М. Коцюбинський); А в садочках стало краще — Верба розпускає, Вже набрунились черешні, Аґрус і порічки (М. Старицький); В Києві вже розпукаються дерева (П. Тичина); Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; піднялись стеблинки, розпукались цвіточки (Г. Квітка-Основ'яненко); Подивлюся на калину, — Вона розпукає (С. Руданський); Навесні сонце розтопить лід, зашумить вода, дерева розбрунькуються, зазеленіють гори, зацвітуть поля (Г. Косинка); Уже парують чорні стріхи І розбруньковують сади (Л. Первомайський); По весні розцвітаються квіти І до осені пишно цвітуть, А зимою вмирають і знову Розцвітають і знову живуть (Б. Грінченко); — Оце вже скоро й дерева почнуть розквітати (Д. Ткач).