1. Словник синонімів української мови

розпусник

РОЗПУ́СНИК (розпусний чоловік), РОЗПУ́ТНИК, БЕЗПУ́ТНИК розм., ПОТІПА́ХА (ПОТІПА́КА) лайл.; ГРІХОВО́ДНИК розм., ГРІХОВО́ДА розм., БА́ХУР лайл., БЛУДНИ́К заст. (той, хто веде розпусне статеве життя). Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (І. Ле); (Женя:) Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (М. Кропивницький); (Сестра Серафима:) Отак вона завжди: як п'яницю то й криє, безпутника якого то й покриває. А нас з тобою певно оце одрапортує матушці гумені (Панас Мирний); Старий потіпака Глядить-глядить, поки з носа Потече кабака... (Л. Глібов); Дід Кияшко бурчить невдоволено: — Паразит! Духовного званія, а такий гріховодник (Ю. Збанацький); — Яке наше життя? Як собаку оту одірвали від батька-матері, від дому і взяли сюди старого бахура тішити (Панас Мирний).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпусник — розпу́сник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. розпусник — Блудник, потіпаха, волоцюга, з. публіка, як ім. придзиґльований, п! ГРІШНИК; п. ф. РОЗПУСНИЦЯ, блудниця і всі п. ф. від РОЗПУСНИК; вул. халява. Словник синонімів Караванського
  3. розпусник — Аморальний, бабич, бабій, бабник, баболюб, бахур, бахуруватий, безпутний, блудень, блудливець, блудливий, блудник, блудняк, блудяга, блудяжка, блудь, буцехвіст, волоцюга, вуличний, ґвалтівник, гріховод, гріховода, гріховодник, гріхоплут, гріхотворець... Словник синонімів Вусика
  4. розпусник — -а, ч. Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розпусник — РОЗПУ́СНИК, а, ч. Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя. Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (Іван Ле); Я .. знала, що вона [журналістка] просто їде до свого любовника – він, здається тайний розпусник (М. Словник української мови у 20 томах
  6. розпусник — Розпу́сник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. розпусник — РОЗПУ́СНИК, а, ч. Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя. Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (Ле, В снопі.., 1960, 207); Він тут що хоче, те й робить, розпусник такий… (Добр., Очак. розмир, 1965, 26). Словник української мови в 11 томах