розсвінути

СВІТА́ТИ безос. (про настання світанку, ранку), РОЗВИДНЯ́ТИСЯ, РОЗВИ́ДНЮВАТИСЯ, СІРІ́ТИ, ДНІ́ТИ, РОЗСВІТА́ТИ, РОЗСВІТАТИСЯ, СВІТЛІ́ТИ, СВІТЛІ́ШАТИ, ЯСНІ́ТИ, ЗОРІ́ТИ, ЗОРЯ́ТИ розм., МРІ́ТИ. — Док.: розвиднитися, розсвіну́ти, посвітлі́ти, посвітлі́шати. Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло (Панас Мирний); Благаю Бога, щоб світало, Мов волі, світу сонця жду (Т. Шевченко); Розвиднялось. Світлішало небо, бліднули зорі (О. Іваненко); Іще надворі й не сіріє, А Клим уже до річки йде (С. Воскрекасенко); Гості роз'їхались вже, як дніло надворі (І. Нечуй-Левицький); На сході починає світліти. Яскравіше вимальовуються корпуси і димар тартака (С. Чорнобривець); На сході світлішало (З. Тулуб).