розтулити

ВІДКРИВА́ТИ (знімаючи, відгортаючи якесь накриття, заслону з кого-, чого-небудь, робити його видним, доступним зорові), РОЗКРИВА́ТИ, ВІДСЛОНЯ́ТИ, ВІДСЛО́НЮВАТИ, ВІДТУЛЯ́ТИ, РОЗТУ́ЛЮВАТИ, РОЗТУЛЯ́ТИ, РОЗХИЛЯ́ТИ, ОГО́ЛЮВАТИ, ОГОЛЯ́ТИ. — Док.: відкри́ти, розкри́ти, відслони́ти, відтули́ти, розтули́ти, розхили́ти, оголи́ти. Вітаючись, він ґречно.. підняв фетровий капелюх, відкриваючи сиву лев'ячу шевелюру (О. Гончар); Накриває (Гонта) Червоною китайкою Голови козачі. Розкрив, ще раз подивився... (Т. Шевченко); Його довгим волоссям бавився вітер, відслонюючи високе чоло (В. Гжицький); Орися несміливо відтулила обличчя (Б. Грінченко); Доротті.. підійшла до вікна й розтулила важку гардину (І. Ле); Розхиляє у нього на грудях халата, а там чотири медалі й орден (І. Муратов); Конвоїри стягли з полоненого червоноармійця одяг, оголивши спину (П. Автомонов).

РОЗЗЯВЛЯ́ТИ (РОЗЗЯ́ВЛЮВАТИ) (відкривати рот), РОЗЗЯ́ПЛЮВАТИ розм., РОЗТУЛЯ́ТИ (РОЗТУ́ЛЮВАТИ) розм. — Док.: роззя́вити, роззя́пити, розтули́ти. Входить і каже Той лікар-сусід: — Ну, роззявляй свого рота! (С. Олійник); І що то вже за мати була! Було власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірок, знов рот роззявляє (О. Стороженко); — Розмов — мало, — майже не розтуляючи рота, сказав він (Ю. Шовкопляс).

I. РОЗПЛЮ́ЩУВАТИ (око, очі), ВІДПЛЮ́ЩУВАТИ, РОЗТУЛЯ́ТИ (РОЗТУ́ЛЮВАТИ) розм., ПРОЛУ́ПЛЮВАТИ розм. — Док.: розплю́щити, відплю́щити, розтули́ти, пролупи́ти. Він не спав, йому просто не хотілося розплющувати очей (Д. Ткач); Коли розтулив (Данило) вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло (М. Трублаїні); Гриб і Печериця пролупили очі й завмерли з переляку (П. Козланюк).