сам-один

БЕЗРІ́ДНИЙ (який не має родичів); БЕЗСІМЕ́ЙНИЙ, БЕЗРОДИ́ННИЙ (який не завів родини); САМО́ТНІЙ (САМІ́ТНИ́Й), ОДИНО́КИЙ (який не завів родини або живе без родини); САМ, ОДИ́Н, САМ-ОДИ́Н підсил. розм., САМ-САМІ́СІНЬКИЙ підсил. розм., ОДИ́Н-ОДНІ́СІНЬКИЙ підсил. розм. (перев. при дієсловах існування, зміни родинного стану: бути, жити, рости, стати, лишитися і т. ін.). Цими шляхами, каже брат Степан, часто проходять на південь України, до Чорного моря всякі бідаки, безрідні та босі, наймити і голота (Т. Масенко); Безсімейним фахівцям надається гуртожиток; Пішла вона (Миша) звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хозяйство завести маленьке (Л. Глібов); То було його перше й останнє.. кохання.. Він став недовірливий до людей, похмурий і самітний (О. Донченко); У лазареті з місяць пролежав (Ігнат), а потім і не ходив більш до пана Івана, не питав про Оленку. Москалем він одиноким вік звікував, мов той дуб суховерхий (П. Куліш); Тепер ми не самі. Дружина й мати — Дітей, як власне око бережеш (Л. Дмитерко); Один я на світі без роду, і доля — Стеблина-билина на чужому полі (Т. Шевченко); — Я сирота, — одказала Галя. — Я живу сама-одна коло Києва (Марко Вовчок); І Йосипа твого не стало. А ти, як палець той, осталась Одна-однісінька! (Т. Шевченко). — Пор. 1. бездо́мний.

НАОДИ́НЦІ (сам із собою, без інших), НА САМОТІ́ (САМОТИ́НІ) (У (В) САМОТІ́ (САМОТИ́НІ)), САМОТО́Ю, САМ, ОДИ́Н, САМ-ОДИ́Н підсил. розм. (у знач. обставини способу дії — у відповідному роді, числі й відмінку). Шумаков запропонував поснідати удвох, хоч, кажучи одверто, радше лишився б зараз наодинці (С. Голованівський); Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Ю. Яновський); Він гірко й страшно ридав самотою (О. Довженко); Я був сам. Сам-один. Ні звуку, ні шелесту (Г. Хоткевич); Соломія тепер могла залишати Остапа на день самого (М. Коцюбинський); — І яке, скажи, тобі діло до балачки дівчини з парубком, коли вони бажають самі посидіти? (М. Стельмах); Плаче мати одна в хаті, А дівчина в гаї (Т. Шевченко).