скінчення
ЗАКІ́НЧЕННЯ (доведення до останньої стадії якоїсь дії, справи і т. ін.), ЗАВЕ́РШЕННЯ, СКІ́НЧЕННЯ рідше, ДОВЕ́РШЕННЯ рідше; ВИ́ВЕРШЕННЯ (перев. при будуванні). На третій день після закінчення конгресу Крайнєв і Ярина Михайлівна вилетіли до Москви (В. Собко); Контр-адмірал поздоровив екіпаж "Гроз" а успішним завершенням маневрів (В. Кучер); Голови апостолів похилені в чеканні довершення важливого обряду (Мирослав Ірчан). — Пор. 1. кіне́ць.
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- скінчення — скі́нчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- скінчення — див. кінець Словник синонімів Вусика
- скінчення — -я, с. Дія і стан за знач. скінчити, скінчати і скінчитися, скінчатися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скінчення — СКІ́НЧЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. скінчи́ти, скінча́ти і скінчи́тися, скінча́тися. З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому (М. Словник української мови у 20 томах
- скінчення — Скі́нчення, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- скінчення — СКІ́НЧЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. скінчи́ти, скінча́ти і скінчи́тися, скінча́тися. З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- скінчення — Скінчення, -ня с. = скінчання. Єв. Л. XIV. 28. Словник української мови Грінченка