1. Словник української мови в 11 томах

скінчення

СКІ́НЧЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. скінчи́ти, скінча́ти і скінчи́тися, скінча́тися.

З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому (Коцюб., І, 1955, 125);

Молодий хлопець був гімназист, що по скінченню курсу пару день пробув десь у знайомих близько Будапешта (Фр., III, 1950, 215);

Музика грає, весільні пісні співають. По скінченні пісні козачок (К.-Карий, II, 1960, 47).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скінчення — скі́нчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. скінчення — див. кінець Словник синонімів Вусика
  3. скінчення — -я, с. Дія і стан за знач. скінчити, скінчати і скінчитися, скінчатися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. скінчення — СКІ́НЧЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. скінчи́ти, скінча́ти і скінчи́тися, скінча́тися. З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому (М. Словник української мови у 20 томах
  5. скінчення — ЗАКІ́НЧЕННЯ (доведення до останньої стадії якоїсь дії, справи і т. ін.), ЗАВЕ́РШЕННЯ, СКІ́НЧЕННЯ рідше, ДОВЕ́РШЕННЯ рідше; ВИ́ВЕРШЕННЯ (перев. при будуванні). На третій день після закінчення конгресу Крайнєв і Ярина Михайлівна вилетіли до Москви (В. Словник синонімів української мови
  6. скінчення — Скі́нчення, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. скінчення — Скінчення, -ня с. = скінчання. Єв. Л. XIV. 28. Словник української мови Грінченка