скінчений

СКІ́НЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скінчи́ти 1.

Балабуха.. всмак з’їв пирога, неначе після дуже важкої, але добре скінченої праці (Н.-Лев., III, 1956, 20);

Товаришка моя помалу завела річ про те, що от уже весна, учіння [навчання] скінчене і час би вже їй їхати додому (Л. Укр., III, 1952, 575);

// скі́нчено, безос. присудк. сл.

Вона легко зітхнула, радіючи, що, нарешті, скінчено докучливу біганину (Смолич, І, 1958, 43);

Вже.. й скінчено розмову (Мал., Звенигора, 1959, 268).

◊ Пі́сня скі́нчена — наступає або наступив кінець чому-небудь.

[Адмірал:] Цей наказ — це слабкість їх. Вони відчувають, бояться. Але їх пісня скінчена! (Корн., І, 1955, 56);

Скі́нчений осе́л — дуже вперта або нерозумна людина; цілковитий дурень.

[Завадський:] По якого чорта нам до анкети того Цимбальського? Та ж то скінчений осел (Фр., IX, 1952, 375).