скінчитися

ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ (про дію, подію, явище, відрізок часу — дійти до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАВЕРШИ́ТИСЯ, ДОВЕРШИ́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ДІЙТИ́, ПОГА́СНУТИ (про певний часовий відрізок); ВІДШУМІ́ТИ, ВІДГРИМІ́ТИ, ВІДГУРКОТІ́ТИ, ВІДГУСТИ́ (про щось бурхливе, гучне). — Недок.: закі́нчуватися, кінча́тися, скінча́тися рідко заве́ршуватися, дове́ршуватися, відхо́дити, дохо́дити, погаса́ти. Бій закінчився раптом, як і почався (Ю. Яновський); Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (О. Гончар); Сонце хилилося на захід, завершувався весняний погожий день (І. Ле); І поволі відходить молодість моя (М. Стельмах); Коли доходив третій рік війни, зросла дорожнеча (Ю. Смолич); День погас, І все почило (Т. Шевченко); Відшумить війна, над світом Світу березень заграє (М. Рильський); Моя Вітчизно! Такою снилась ти мені в ті роки радісні і грізні, що відгриміли вдалині (В. Сосюра); І згадувать не треба про те, що відгуло (В. Сосюра).

ПЕРЕСТА́ТИ (про дощ, сніг, вітер і т. ін.), ПРИПИНИ́ТИСЯ, ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, КІНЧИ́ТИСЯ, ПРОЙТИ́, СТА́ТИ діал.; ПЕРЕДОЩИ́ТИ розм., ПЕРЕДОЩИ́ТИСЯ розм. (про дощ); ЗІЙТИ́, ПЕРЕЙТИ́ розм. (про опади); УТИ́ХНУТИ (ВТИ́ХНУТИ), ЗАТИ́ХНУТИ, СТИ́ХНУТИ, УЩУ́ХНУТИ (ВЩУ́ХНУТИ), СТИ́ШИТИСЯ, УГАМУВА́ТИСЯ (ВГАМУВА́ТИСЯ), УЛЯГТИ́СЯ (ВЛЯГТИ́СЯ) (про вітер, бурю тощо); ПЕРЕЛЯГТИ́ розм. (перев. про дощ). — Недок.: перестава́ти, припиня́тися, закі́нчуватися, скінча́тися рідше кінча́тися, прохо́дити, става́ти, перехо́дити, утиха́ти (втиха́ти), затиха́ти, стиха́ти, ущуха́ти (вщуха́ти), угава́ти (вгава́ти), сти́шуватися, стиша́тися рідше угамо́вуватися (вгамо́вуватися), уляга́тися (вляга́тися), переляга́ти. Хмара почала переходити, дощ і грім перестав (Панас Мирний); Снігопад вже припинився, тільки зрідка сіялась легка пороша (О. Гуреїв); (Юда:) Налинув дощ і перервав промову. Скінчився дощ — ..Я пішов шукать того промовця (Леся Українка); Пройшла гроза. Луною тоне у далі днів (В. Сосюра); Дощик попійшов трошки та й став (Ю. Федькович); Линув дощ, плантація взялася калюжами.. Поки дійшли до села, знов передощило (К. Гордієнко); Бог дасть, передощиться, й буде ясно (Словник Б. Грінченка); Як дощик зійде.. — То в уяві постане село (М. Шпак); Перейшов дощ, затепліло сонечко (П. Загребельний); На ранок вітер утих, угамувалася хуртовина (І. Кочерга); (Домаха:) Який славний вітерець зранку подихав, а тепер зовсім затих (М. Кропивницький); Вітер віє та стихає, а баба почне — не переслухаєш (прислів'я); Як ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (І. Котляревський); Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ, то на хвилину вгаваючи, то припускаючи (Панас Мирний); М'який лапатий сніг не переставав падати, але вчорашня хуртовина вляглася (І. Микитенко); Вітер потроху перелягає, шамотить над хвилями (Ю. Яновський). — Пор. 1. припини́тися.

ПРИПИНИ́ТИСЯ (перестати відбуватися, здійснюватися, часто тимчасово), ПЕРЕПИНИ́ТИСЯ, ПЕРЕРВА́ТИСЯ, СТА́ТИ, ОБІРВА́ТИСЯ, УГА́СНУТИ (ВГА́СНУТИ), УЩУ́ХНУТИ (ВЩУ́ХНУТИ), ЗАВМЕ́РТИ, КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАПИНИ́ТИСЯ діал.; ПОРВА́ТИСЯ, РОЗІРВА́ТИСЯ рідше, РОЗКЛЕ́ЇТИСЯ розм. (про дружні, інтимні або сімейні стосунки); ПРОЙТИ́ (про хворобу). — Недок.: припиня́тися, перепиня́тися, перерива́тися, става́ти, обрива́тися, тамува́тися, угаса́ти (вгаса́ти), ущуха́ти (вщуха́ти), завмира́ти, кінча́тися, скінча́тися рідше запиня́тися, порива́тися рідко розрива́тися, розкле́юватися рідко прохо́дити. Хоч російська армія залишила місто, а вулицями нестримним потоком вливалися французи, — бій не припинявся (П. Кочура); Такий стан речей, який тепер скрізь у нас панує, не може довго тривати, а мусить якось перепинитись (Леся Українка); В кімнаті запала тиша, це була одна з тих хвилин, коли співбесідникам здається, ніби розмова і не переривалася (В. Собко); Земля так набралася води, що вже і в себе не приймала.. Робота стала (Панас Мирний); Пісня обірвалася, за стіною стало тихо (Д. Ткач); Між сватами не вгасає суперечка (В. Кучер); В гарячу пору збиральної робота на токах не вщухала круглу добу (О. Гончар); — На селі тепер стало неможливо жити.. Завмирає всяке товариське життя (Ірина Вільде); В нас робота у вісім годин кінчається (Григорій Тютюнник); "Чи вони сплять, чи що? Але і досі не виходять, а там і вечір, а там і піст скінчається" (Г. Квітка-Основ'яненко); Торг книжками через війну запинився, як і всюди це буває (Панас Мирний); — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин.. — Та зносини не порвалися (М. Коцюбинський); Як виявилось згодом, він був на десяток років старіший за неї, мав перед тим дружину, але щось там розклеїлося (П. Загребельний); Ти просив писати про малих, так от: у Оксани екзема пройшла, у Дори проходить, а в Микося щось іще не гоїться (Леся Українка). — Пор. 1. переста́ти.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).